Сапон Д. М. Тривожно-депресивні розлади при хронічному больовому синдромі і фіброміалгії

Було проведено обстеження 206 пацієнтів з тривожно-депресивними розладами, асоційованими з хронічним болем: 97 осіб з фіброміалгією та 109 осіб з дорсалгією і болем в суглобах. Було проведено лікування 164 пацієнтів, які були рандомізовані на групи психофармакотерапії і психотерапії з оцінкою ефективності через 4 і 12 тижнів після початку лікування. Була проведена комплексна оцінка психічного статусу пацієнтів, характеристик хронічного болю та коморбідних психопатологічних порушень, нейрофізіологічних параметрів. Докладно описано структуру та клініко-психопатологічні прояви психічних розладів обстежених пацієнтів. Питома вага осіб з психічними розладами складала понад 2/3, причому в у осіб з фіброміалгією переважали тривожні розлади, а з дорсалгією - депресивні розлади. Тяжкість депресивних розладів достовірно позитивно корелювала з тривалістю і важкістю хронічного болю; а тривожних розладів - тільки з важкістю болю. Була виявлена схильність до соматизації тривоги в сенсорному, моторному і вегетативному компонентах з первинною реалізацією в кістково-м'язовій системі. Було відмічено зниження якості життя із більшою ураженістю психологічного компоненту здоров'я при фіброміалгії, а фізичного компонент здоров'я при дорсалгії. Також був визначений зв'язок впливу і наслідків фіброміалгії за шкалою FIQR з клініко-анамнестичними і клініко-психопатологічними характеристиками пацієнтів з тривожно-депресивними розладами. Нейрофізіологічне дослідження виявило зміни амплітуди та латентності Р300 під впливом ступеню виразності хронічного болю. Було визначено, що при короткотривалому лікуванні для всіх пацієнтів з тривожно-депресивними розладами, асоційованими з хронічним болем, більш ефективною була психофармакотерапія, а при довготривалому - психотерапія. Пацієнти з фіброміалгією виявилися більш чутливими для обох видів терапії, з більшою виразністю відносно симптомів тривоги в порівнянні з симптомами депресії.