Яловенко Т. М. Роль гепсидину при формуванні медикаментозної резистентності до доксорубіцину.

Дисертація присвячена актуальній проблемі онкології - з'ясуванню особливостей вмісту ГЕПС при формуванні фенотипу медикаментозної резистентності до доксорубіцину в експериментальних моделях РМЗ in vitro та in vivo та обґрунтуванню можливості використання показників сироваткового та пухлинного ГЕПС в якості маркера чутливості РМЗ до НПХТ. В експериментальній системі in vitro встановлено вищий рівень ГЕПС у клітинах MCF-7/Dox порівняно з клітинами чутливої лінії MCF-7 (р<0,05). В експериментальній системі in vivo доведено, що важливою складовою формування медикаментозної резистентності до доксорубіцину та прогресії пухлинного росту є підвищення рівня ГЕПС у сироватці крові та пухлинній тканині експериментальних тварин. На клінічному матеріалі хворих на РМЗ виявлено, що зростання показників сГЕПС та пГЕПС асоціюється зі злоякісним процесом у молочній залозі. Встановлено, що підвищення експресії ГЕПС у пухлинній тканині та його рівня в сироватці периферичної крові хворих на РМЗ обернено корелює із зниженням експресії мікроРНК-122 (r=-0,62; r=-0,68 відповідно; p<0,05). Визначено зв'язок рівня сГЕПС та циркулюючої мікроРНК-122 з чутливістю хворих на РМЗ до НПХТ (p<0,05), що обґрунтовує можливість використання цих показників в якості додаткових об'єктивних маркерів чутливості РМЗ до хіміотерапії в неоад'ювантному режимі.