Гончаренко Є. В. Патогенетичне обґрунтування попередження ускладнень дентальної імплантації на етапі первинної фіксації імплантату.

Дисертація присвячена патогенетичному обґрунтуванню попередження запальних ускладнень імплантації на етапі первинної фіксації імплантату шляхом розробки комплексного методу діагностики, планування, а також контролю ефективності на етапах імплантації, що включає рентгенологічні та функціональні методики. Патофізіологічні методи дослідження застосовувалися для оцінки точності вимірювання лінійних розмірів з використанням цифрової ортопантомографії в порівнянні з конусно-променевою комп'ютерною томографією (КПКТ). Експериментальна модель являла собою трупну нижню щелепу із закріпленими на ній рентгенконтрастними маркерами. Експеримент продемонстрував, що ортопантомограма може мати спотворення відображуваних лінійних розмірів, що може бути причиною помилок на етапі планування, що може привести до зростання числа ускладнень імплантації. У дане дослідження увійшли 46 пацієнтів з частковою вторинною адентією нижньої щелепи, яким була показана установка одного імплантату в бічному відділі. Імплантацію проводили за двохмоментною відстроченою методикою. Всім пацієнтам перед прийняттям рішення про імплантацію була проведена ультразвукова кісткова денситометрія. У дослідження увійшли тільки пацієнти, які не мають системного остеопорозу, у яких значення Z-ratio було 90% і більше (але не більше 110%). У контрольній групі діагностику і планування імплантації проводили з використанням загальноприйнятих методик за даними цифрової ортопантомографії. Відразу після операції і перед другим хірургічним етапом пацієнтам даної групи також проводили цифрову ортопантомографія. Для контролю первинної механічної стабільності встановленого імплантату використовували метод частотно-резонансного аналізу для визначення коефіцієнта стабільності імплантату (КСІ) інтраопераційно. Даний аналіз повторювали при відкриванні імплантатів на етапі протезування. Пацієнтам основної групи додатково до описаних досліджень проводили КПКТ області імплантації перед операцією і після неї. Діагностику та планування операції проводили за даними КПКТ. Стабільність імплантату за даними післяопераційного частотно-резонансного дослідження була достовірно вищою у пацієнтів основної групи, що пояснюється більш точним плануванням оптимального напрямку для установки імплантату за даними КПКТ. Етіопатогенетично обґрунтований комплексний метод планування внутрішньокісткової дентальної імплантації дозволяє отримати максимальну кількість інформації про стан кісткової тканини, що дозволяє провести оперативне втручання з високим ступенем ефективності і зменшити ймовірність розвитку запальних ускладнень. Запропонований спосіб оцінки стану імплантату дозволяє підвищити точність контролю результатів лікування, що є основою для максимального зменшення можливості виникнення запальних ускладнень на етапі первинної фіксації імплантату.