Сірман Я. В. Патогенез діабетичної ретинопатії та обгрунтування шляхів її корекції (експериментальне дослідження)

У дисертаційній роботі наведено узагальнення і запропоновано нове вирішення актуальної наукової проблеми патогенезу ускладнень експериментального стрептозотоцинового цукрового діабету, зокрема діабетичної ретинопатії і дисфункції ендотелію судин, та їх корекції. Надано комплексну оцінку розвитку ендотеліальної дисфункції при експериментальній діабетичній ретинопатії та обґрунтовано спосіб її корекції. Експериментально підтверджено доцільність обраних біохімічних показників як маркерів тяжкості досліджуваної патології. Встановлено послаблення вазодилятаційного процесу на тлі розвитку експериментальної діабетичної ретинопатії, про що свідчить зменшення вмісту S-нітрозотіолів. Показано, що в патогенезі стрептозотоцинової діабетичної ретинопатії значно підвищується вазоконстрикторний потенціал судин, про що свідчить значне підвищення ендотеліну-1 у тварин. Доведено, що розвиток експериментальної діабетичної ретинопатії негативно впливає на функціональний стан судин на кожному із етапів дослідження. Виявлено значні зміни рівня фактора Віллебранда та асиметричного диметиларгініну як маркерів ендотеліальної дисфункції у динаміці розвитку патологічного процесу. Проведено дослідження шляхів синтезу оксиду нітрогену при експериментальній діабетичній ретинопатії та роль індуцибельної NО синтази у цьому процесі. Поетапно проаналізовано розвиток гіпоксії на основі динаміки рівня 2,3 діфосфогліцерату еритоцитів у крові щурів при моделюванні діабетичної ретинопатії. Визначено дисбаланс між про- та антиоксидантною системою за умов розвитку експериментальної стрептозотоцинової діабетичної ретинопатії. Досліджено динаміку та роль фактору росту судин для визначення ступеня тяжкості змодельованого патологічного процесу. Доведено роль про- та протизапальних інтерлейкінів у розвитку дисфункції ендотелію при стрептозотоциновій діабетичній ретинопатії. Запропоново патогенетично обгрунтований спосіб корекції, де експериментальним шляхом підібрано оптимальне поєднання введення метформіну, афліберцепта, розчину L-аргініну та цитиколіну. Розроблено математичну прогностичну модель розвитку стрептозотоцинової діабетичної ретинопатії, яка ґрунтується на аналізі біохімічних показників крові на ранніх етапах експерименту. Встановлено результативність комплексного аналізу рівня 2,3 діфосфогліцерату еритроцитів разом із маркерами функціонального стану ендотеліоцитів (фактором Віллебранда та ендотеліном-1) на 30-у добу для прогнозування подальшого перебігу досліджуваного патологічного процесу.