У дисертації здійснено ґрунтовний аналіз історіографії та джерельної бази з проблеми дослідження, визначено та схарактеризовано методи дослідження, які сприяли обґрунтуванню наукових результатів роботи та дали змогу ефективно розв’язати дослідницькі завдання.
З’ясовано організаційно-педагогічні засади музичної освіти в єдності структури (вища, середня, елементарна), змісту, форм і методів у досліджуваний період, схарактеризовано внесок державних діячів, церковних ієрархів, українських митців та композиторів у розвиток аматорської та професійної музичної освіти в Україні у XVIII столітті.
Висвітлено освітньо-культурні процеси на українських землях у XVIII столітті як передумову розвитку вітчизняної музичної освіти. Доведено, що зростання національної самосвідомості українського народу, розвиток його творчих сил у всіх сферах людської діяльності сприяли активному становленню та формовиявам культурно-духовного життя суспільства.
На основі аналізу історико-педагогічних та освітньо-культурологічних джерел здійснено періодизацію розвитку музичної освіти в Україні у XVIII столітті: перший етап – епоха бароко (перша половина XVIII століття), другий етап – епоха класицизму (друга половина XVIII століття); розкрито особливості розвитку музичної освіти у навчальних закладах, церквах та монастирях України означеного часового періоду.
Наголошено, що великий внесок у розвиток аматорської і професійної музичної освіти в Україні у XVIII столітті, зокрема вокально-хорового та інструментального виконавства, зробили братські, церковно-приходські та полкові школи, церкви й монастирі, колегіуми, Києво-Могилянська академія, Глухівська школа співу і музики та уніатські навчальні заклади.
Доведено, що у середині XVIII століття в Україні спостерігався потяг до професіоналізації музичної освіти, зростала потреба у підготовці висококваліфікованих музичних кадрів. У навчальних закладах середньої ланки (Чернігівському, Харківському та Переяславському колегіумах) та вищої (Києво-Могилянській академії) музично-естетичне виховання молоді було невід’ємною складовою духовного розвитку особистості.
З’ясовано, що у XVIII столітті вітчизняна музична педагогіка стала самостійним напрямом діяльності у культурно-мистецькому просторі держави, активно формувалася передова музично-педагогічна думка. Її творці – видатні педагоги-музиканти, теоретики й композитори – М. Дилецький, М. Березовський, Г. Головня та С. Бишковський – у ґрунтовних музично-теоретичних працях «Граматика музикальна», «Буквар і Граматика», «Партесна азбука» та «Партесна граматика» систематизували основні положення партесного співу в Україні, приділили велику увагу теоретичній розробці та обґрунтуванню складових елементів поліфонічного викладу творів, основним принципам інтенсифікації процесу навчання музики та запропонували нову систему навчання співу з нот методом абсолютно-релятивної сольмізації.
Наголошено, що в сучасних умовах модернізації змісту, форм і методів музичної освіти досить актуальним є питання необхідності використання музично-педагогічного досвіду попередніх століть у практичній діяльності навчальних закладів культурно-мистецького спрямування.
