Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Академія адвокатури України, Київ, 2017.
У дисертації обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення методологічних, процесуальних та організаційних аспектів процедури відкриття провадження у справах про кримінальні правопорушення. Зокрема, автор привертає увагу до основних недоліків чинної процедури початку розслідування і доводить, що вона суперечить і методологічним настановам щодо виникнення правовідносин, і низці конституційних засад та Європейських стандартів судочинства.
Автор доводить, що оскільки слово “кримінальний” в перекладі з латинської мови означає “злочинний”, то поняття “кримінальне провадження” мало б бути замінене на “провадження у справах про кримінальні правопорушення”.
Оскільки засада публічності поширюється на всі стадії судочинства, то було б правильним, щоб ст. 25 КПК регламентувала не початок розслідування, що є однією з його стадій, а відкриття провадження, яке є юридичним актом, яким ініціюються правовідносини, спрямовані на здійснення судочинства та підставою початку розслідування. Що ж до діяльності, пов’язаної з його відкриттям, то вона має ознаки самостійної стадії кримінального судочинства.
Оскільки приводами для відкриття провадження є лише первинна інформація про кримінальне правопорушення, то її оцінка на предмет наявності чи відсутності у ній підстав для відкриття провадження мала б бути обов’язковою, й у разі необхідності її перевірки, вона мала б бути проведена у визначений законом спосіб в межах розумних строків.
Автором запропоновано, повноваження на відкриття провадження щодо кримінальних проступків покласти на керівника слідчого підрозділу, а щодо злочинів – на прокурора, а дії як щодо незаконного його відкриття, так і відмови у ньому криміналізувати.
Автор доводить, що ні виявлення ознак кримінального правопорушення (ст. 25 КПК), ні виявлення обставин, що можуть свідчить про його вчинення (ч. 1 ст. 214 КПК), підставою для відкриття провадження у кожному випадку бути не може, оскільки вони не завжди є беззаперечним свідченням про його вчинення.
Запропоновано в структурі вказаних підстав розрізняти матеріально-правовий та процесуальний аспекти та розкрито їхній зміст.
Автор доводить, що оскільки рішення щодо відкриття провадження є тим юридичним актом, яким ініціюються правовідносини спрямовані на здійснення судочинства та правовою підставою розслідування та судового провадження, то воно повинне відповідати вимогам ч. 3 ст. 110 КПК, згідно з якою рішення слідчого та прокурора ухвалюються у формі постанови.
Ключові слова: провадження у справі про кримінальне правопорушення, досудове розслідування, юридичний факт, процесуальне рішення, матеріально-правові та процесуальні підстави.
