Об’єкт дослідження – хворі на саркоми грудної залози (СГЗ) та біопсійний матеріал пухлин (саркоми, філоїдні пухлини); мета – покращити діагностику та лікування хворих на СГЗ шляхом удосконалення діагностично-лікувального алгоритму саркоматозних пухлин із застосуванням імуногістохімічної (ІГХ) діагностичної панелі; методи – клінічні, лабораторні, променеві (мамографія, рентгенографія, комп’ютерна томографія, ультрасонографія), морфологічні (цитологічний, гістологічний), імуногістохімічний, статистичні; новизна та результати – вперше проведено ретроспективне статистичне дослідження результатів діагностики та лікування 360 хворих на СГЗ у 15-ти обласних онкодиспансерах України; з’ясована роль різних діагностичних методик, що застосовуються для встановлення діагнозу СГЗ; встановлено, що захворюваність на СГЗ в Україні становить в середньому 0,23 випадку на 100 тис жіночого населення; виявлено значну варіабельність статистичних показників захворюваності на СГЗ в різних регіонах України з переважанням окремих гістотипів сарком у певних областях; продемонстровано, що без ІГХ дослідження пухлинного матеріалу неможливо точно встановити діагноз СГЗ; виявлено, що ІГХ діагностика у 37,0 % випадків ангіосарком встановлює фальш-позитивні результати гістологічного дослідження; показано, що ІГХ діагностика філоїдних пухлин (ФП) проміжної морфологічної структури є обов’язковою передумовою своєчасного виявлення СГЗ; вперше в Україні запропонована концепція діагностики СГЗ та ФП проміжної морфологічної структури з індивідуальним підходом відповідно до ІГХ профілю пухлини; виявлено зв’язок між виживаністю пацієнток та характером застосованого лікування у хворих на СГЗ, а також віком хворих та гістотипом пухлини; показано, що гістотип СГЗ має опосередкований зв’язок із виживаністю хворих; встановлено, що хірургічний метод відіграє основну роль у комплексному лікуванні пацієнтів, а самостійні ад’ювантні методи хіміо-променевої терапії хворих на СГЗ не досягають результатів хірургічного лікування; обґрунтовано оптимальний метод хірургічного втручання у хворих на СГЗ Т1-Т2N0M0 стадії; доповнено дані щодо можливості виконання органозберігаючих операцій при СГЗ; обґрунтовано недоцільність профілактичних аксилярних лімфодиссекцій та опромінення реґіонарних лімфовузлів (при N0) у хворих на СГЗ; дістали подальшого розвитку питання, що стосуються ролі променевої та хіміотерапії в неоад’ювантному і ад’ювантному режимах при СГЗ; встановлено характер діагностичних та лікувальних помилок: верифікація діагнозу лише на основі цитологічного дослідження (26,7 – 40,4 %), гістологічний висновок без уточнення гістотипу саркоми (21,9 %), виконання профілактичних пахвових лімфаденектомій (76,5 %), проведення променевої терапії на зони реґіонарного лімфовідтоку при N0; розроблено та впроваджено в практику охорони здоров’я діагностично-лікувальний алгоритм у випадку СГЗ та ФП із застосуванням ІГХ діагностичної панелі та розроблені клінічні рекомендації, що дозволить впорядкувати канцер-реєстр пацієнтів, покращити прогноз та виживаність хворих на СГЗ; впроваджено діагностичні на лікувальні методики у навчальний процес кафедри онкології, променевої діагностики і терапії та радіаційної медицини ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», кафедри онкології ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет МОЗ України», а також у клінічну практику Тернопільського обласного клінічного онкологічного диспансеру; галузь використання – онкологія: діагностично- лікувальне застосування у відділеннях маммології онкологічних диспансерів, у науковому і педагогічному процесах кафедр онкології вищих медичних навчальних закладів.
