Рижкова Д. С. Homo Urbanus як нова ідентичність

В дисертації здійснено філософсько-культурологічний аналіз феномену і поняття Homo Urbanus на підставі розгляду міста як певного хронотопу в єдності місті-спільноти і міста-території, запровадження теоретичної моделі поділу міських мешканців на містян та мешканців міста та розуміння ідентичності як взаємодії між самістю і тотожністю стосовно людини міської. При аналізі проблеми ідентичності як взаємодії Я з Іншим виокремлюється дві тенденції: по-перше, найчастіше при такому погляді на проблему не в повному обсязі враховується простір цієї взаємодії, який спонукає Я на ті чи інші взаємини з Іншим; по-друге, коли розглядається цей простір, то тоді ідентичність розкривається не як взаємодія самості і тотожності, а як один з варіантів ідентифікації індивіда з тією чи іншою локальною групою. Місто як підстава формування міської ідентичності має розглядатись як певний хронотоп. Місто-територія і місто-спільнота тісно взаємопов’язані і переплетені, неможливо чітко розмежувати ці два вектори погляду на місто. Зі сприйняття одного з них незмінно випливає сприйняття іншого, що надзвичайно важливо коли йдеться про філософсько-культурологічну рефлексію формування міської ідентичності. Homo Urbanus як новий тип міської ідентичності визначено через його здатність до швидкого пристосовування до мінливих обставин, до погодження з правилами міського життя у сучасному місті, до залученості до взаємодії з містом, коли зміна, реконструкція, демонтаж знакових місць та ін. відбуваються за участі містян. В роботі аргументується принципова незавершеність самого феномена Homo Urbanus, а отже і усталеність його визначення, що зумовлено динамічністю характерних рис сучасного міста. Людина міста (Homo Urbanus як рівноважний конструкт між мешканцем міста і містянином) в даний час виходить за його межі і одночасно структурує абсолютно новий урбанізований простір, виробляє нові форми зв’язків, породжувані в ньому, але інтегровані вже над містом.