Середюк В. Ю. "Українське питання" в процесі національного державотворення XIX ст. – поч. XX ст. (історико-правове дослідження).

Визначивши зміст понять «нація», «національна держава» та «українське питання», встановлено, що вони взаємодіють в рамках державотворчих концепцій українців, які будучи позбавлені власної держави акцентували увагу на забезпеченні національних прав, а відповідно і майбутнє державне утворення мало бути сформованим на підставі національного чинника. При цьому наголошується, що ідея відродження «національної держави» не є відповідником ідеології «націоналізму». Характеризуючи правові системи Російської і Австро-Угорських імперій, у межах яких і відбувалося становлення «українського питання», вказується на їх спільні та відмінні риси. Спільним було те, що «національне питання» використовувалося для забезпечення правової стабільності окремих регіонів. Відмінним – імперія Романових проводила реакційну шовіністичну політику, яка на практиці не ліквідувала українську державницьку ідею, а навпаки – активізувала її. Конституційні норми імперії Габсбургів сприяли утвердженню ліберального правового світогляду та ідей національно-територіальної автономії. В національній політичній і правовій думці ХІХ – початку ХХ ст. «українське питання» пройшло еволюцію від ідей федералізму і автономізму до самостійництва. Цілісності змісту «українського питання» надало включення його в систему міжнародно-правових відносин. Правові ідеї відродження української державності, з останньої третини ХІХ ст. обговорювалися в політичних колах Німеччини та Австро-Угорщини, а на початку ХХ ст. – Великої Британії, США. Відповідно встановлено, що «українське питання» – це комплекс політичних, культурних, соціальних та економічних вимог, які були сформовані українцями в умовах відсутності національної державності та передбачали досягнення національно-територіальної автономії (програма мінімум) або національної державності (програма максимум, була сформована у кінці ХІХ ст.).