Звягіна О. М. Зовнішня політика Польського королівства у Центрально-Східній Європі в умовах міждинастичного суперництва Ягеллонів і Габсбургів (1507-1548 рр.)

Після коронації Сигізмунда І Ягеллона у 1507 р. відбулись значні зміни у зовнішній політиці Польського королівства. Це пов’язано з бажанням короля закріпити власні династичні позиції у Центрально-Східній Європі. Тотожність інтересів Ягеллонів і Габсбургів стали причиною політичного протистояння. На першому етапі рівність сил змусила їх до пошуку компромісу, результатом чого стало проведення Першого Віденського конгресу у 1515 р. Рішення конгресу встановили рівновагу сил між династіями у Центрально-Східній Європі до 1526 р. Смерть небожа Сигізмунда І Людовика ІІ у 1526 р. і початок боротьби за корони Чехії та Угорщини визначили майбутнє Ягеллонів. Апогеєм протистояння за владу у Центрально-Східній Європі стала війна в Угорщині між Габсбургами та трансільванським воєводою Яношем Заполья, якого неофіційно підтримував польський король. Включення до воєнного протистояння Османської імперії загрожувало появою турків на кордонах Польщі. Політика Сигізмунда І у цей період виглядала як балансування між Габсбургами і Османами з метою збереження власних позицій в регіоні. Ступінь залучення Польщі до угорського конфлікту у 1526–1548 рр. визначила статус країни у Центрально-Східній Європі, її місце у системі європейських міжнародних відносин та пріоритетні напрями зовнішньої політики держави у наступний період. Ключові слова: Ягеллони, Габсбурги, Польське королівство, Угорщина, Чехія, Центрально-Східна Європа, зовнішня політика, династична політика, дипломатія, міжнародні відносини.