Нефедов С. Ю. Баянно-ансамблеве мистецтво в музичній культурі України ХХ – початку ХХІ століття: теорія, історія та практика.

Дисертація присвячена актуальним проблемам вивчення баянно-ансамблевого мистецтва України ХХ – початку ХХІ століття, як цілісного явища української музичної культури. Наголошується на питаннях пріоритетності цього виду творчості за теоретичним, історичним та практичним параметрами, розкриваються культурологічні аспекти його поетики; феноменів духовності, діалогічності та майстерності як культуротворчих факторів. Визначається специфіка поняття «пріоритетність», відносно виконавських жанрів з її специфізацією в контексті баянно-ансамблевого мистецтва; конкретизується хронологія розвитку баянно-ансамблевого виконавського жанру, відповідно його дефініціям та соціокультурним функціям, а також процеси професіоналізації та академізації баянно-ансамблевого музикування. З’ясовано жанрово-стильові особливості баянно-ансамблевої літератури та репертуарної політики. Проаналізовано феномени духовності, діалогічності та майстерності, як складові виконавської поетики в проекції на культуротворчий потенціал баянно-ансамблевого виконавського жанру. Результатом дослідження є формування комплексного уявлення про баянно- ансамблеве мистецтво України ХХ – початку ХХІ століття як цілісного соціокультурного явища з потужним потенціалом важливого культуротворчого значення в усіх формах взаємодії теоретичного, історичного та практичного аспектів. Ключові слова: баянно-ансамблеве мистецтво, виконавський жанр, діалогічність, духовність, майстерність, пріоритетність, репертуар, українська музична культура.