Дисертація присвячена комплексному теоретико-правовому аналізу міжнародно-правових аспектів захисту права власності в практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), дослідженню проблем формування та розвитку європейських стандартів захисту права власності, а також з’ясуванню стану відповідності законодавства і практики України вимогам Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі – ЄКПЛ) та Протоколу 1 до неї в контексті захисту права власності. Досліджено правову природу таких юридичних категорій, як «власність», «право власності», «захист права власності в міжнародному праві», «практика ЄСПЛ в сфері захисту права власності» тощо.
Проаналізовано передумови формування публічно-правового захисту права власності у міжнародному праві, зокрема історичні етапи становлення та розвитку інституту захисту права власності у міжнародному праві. Охарактеризовано міжнародно-правові норми щодо захисту права на мирне володіння своєю власністю в контексті універсального та регіональних, в першу чергу, Ради Європи, міжнародно-правових механізмів захисту прав людини.
Обґрунтовується теза про те, що із закріпленням права на мирне володіння своєю власністю у Протоколі 1 до ЄКПЛ пов’язана така новітня тенденція у розвитку міжнародного права, як конкретизація міжнародно-правового розуміння права власності – від особистого права людини до права кожної особи, фізичної або юридичної, що суттєво розширило межі можливого застосування цієї норми міжнародного права.
Досліджено поняття захисту права власності за Протоколом 1 до ЄКПЛ, а також особливості розгляду ЄСПЛ скарг за Протоколом 1 до ЄКПЛ та суб’єктивні позиції Суду щодо тлумачення понять «майно», «власність», «обмеження права власності».
Окремої уваги приділено питанням впровадження європейських стандартів в сфері захисту права власності в законодавство і практику України. Зокрема, проаналізовано конституційні гарантії права власності і практика України в їх забезпеченні, надано характеристику рішень ЄСПЛ щодо України, а також досліджено стан відповідність національного законодавства у сфері захисту права власності практиці ЄСПЛ.
Аналізується практика звернення фізичних та юридичних осіб, які звертаються зі скаргами проти України за захистом прав власності до ЄСПЛ і констатується, що така практика є важливою з точки зору подальшого удосконалення законодавства і практики України в цій сфері. Доводиться, що відповідна практика вже існує. Крім того, наразі існує значна кількість проблемних питань, пов’язаних з нею. У складній економічній ситуації громадяни України потребують підвищеного рівня захисту права власності, який забезпечується можливістю звернутися за захистом своїх інтересів у тому числі й до міжнародної судової інстанції, якою є ЄСПЛ.
