Андрейків А. І. Роль міжнародних судових установ у формуванні та реалізації звичаєвого міжнародного права

Дисертація присвячена дослідженню ролі міжнародних судових установ у процесі формування та реалізації норм звичаєвого міжнародного права. Висвітлено основні етапи становлення і розвитку доктрини та практики щодо звичаєвих норм у системі джерел міжнародного права, дано власне визначення звичая як джерела міжнародного права. Проаналізовано окремі елементи норми міжнародного звичаєвого права (практики та opinion juris) органами міжнародного судочинства, визначено часові, кількісні та функціонально-правові умови, необхідні та достатні для формування звичаєвих норм. Нормою звичаєвого міжнародного права визначено як юридично обов’язкове, позадоговірне правило поведінки, яке встановлюється його суб’єктами шляхом визнання юридично обов’язковою певну практику взаємних відносин. Суть реалізації норм звичаєвого міжнародного права судами міжнародної юрисдикції полягає у виконанні ними регуляторної, ціннісно-орієнтаційної та інших функцій. Запропоновано розглядати застосування конкретного міжнародно-правового звичаю міжнародними судами як окрему (дискретну) процедуру, яка полягає: по-перше, у встановленні права, що регулює правовідносини, 20 які є предметом спору; по-друге, у виявленні відповідності поведінки сторін спору нормі звичаєвого характеру через її окремі елементи – практику та opinio juris. Діяльність судових органів щодо звичаєвого нормотворення доцільно розглядати як квазіправотворчу. Досліджено практику застосування звичаєвих норм ЄСПЛ, який у своїй діяльності встановлює наявність міжнародного звичаю опосередковано, тобто посилається на факти, визначені рішеннями інших міжнародних установ, зокрема Комісії міжнародного права та МС ООН. Для підтвердження існування opinio juris як спільного визнання відповідної звичаєвої норми, ЄСПЛ досліджує практику держав із врахуванням їх національного законодавства. Зазначена процедура в теорії міжнародного права отримала назву «Європейський консенсус».