Чалий М. В. Клініко-лабораторні та інструментальні критерії диференційної діагностики печінкової і позапечінкової портальної гіпертензії

Дисертація присвячена удосконаленню диференційної діагностики печінкової та позапечінкової ПГ на підставі визначення інформативних клініко-біохімічних та інструментальних критеріїв. Вперше були стратифіковані діагностичні ознаки печінкової та позапечінкової ПГ та здійснено прогностичну оцінку ймовірності діагностики форм ПГ за наявності відповідних діагностичних критеріїв. Встановлено найбільш істотні діагностичні критерії для печінкової ПГ: наявність клінічних проявів ПЕ 2-3 ступенів (ВШ=10,8), поєднання цитолітичного та холестатичного синдромів (ВШ=9,71), рівень ПТІ  75 % (ВШ=13,78), рівень МНС > 1,3 (ВШ=7,07), визначення СНБР (ВШ=7,29), значення ПСАІ > 51 % (ВШ=8,92) та виявлення ПЕ 2-3 ступенів за даними ЕЕГ (ВШ=20,44). Для диференційної діагностики позапечінкової ПГ значущими критеріями є вік хворого з ПГ менше 37 років (ВШ=27,39), рівень ПТІ > 85 % (ВШ=22,32), рівень фібриногену > 4 г/л (ВШ=19,81) та визначення ПГГ (ВШ=21,0). Це дало змогу розробити алгоритм диференційної діагностики печінкової та позапечінкової ПГ. Доведена ефективність застосування ЕЕГ для діагностики ступеня вираженості ПЕ порівняно з тестом зв’язку чисел та флікер-тестом. Встановлено, що у 70,6 % хворих з ПГ виявлені порушення у складі мікробіоценозу тонкої кишки у вигляді СНБР, які в 1,7 рази частіше діагностували у хворих з печінковою її формою (2=8,2, р=0,005). Обґрунтована доцільність діагностики СНБР для профілактики ускладнень ПГ, оскільки розвиток СНБР при печінковій ПГ корелює зі ступенем ВРВС (r=0,57; р<0,05) та асцитом (r=0,40; р<0,05).