Желновач А.А. Соціальний міф і його художнє втілення в драматургії І. Багряного («Морітурі», «Розгром», «Генерал»). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – «Українська література» (Філологічні науки). – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2018.
Соціальний міф у 30-х–40-х рр. ХХ століття став зручним засобом для формування й реалізації політичного курсу компартії в СРСР. Він виник на основі класичної міфології, по-іншому відображаючи її світоглядні принципи й дидактичний матеріал. У нашій роботі виділяється роль соціального міфу як особливого комунікативного дискурсу, вторинної семіотичної системи з сугестивним характером.
Радянський соціальний міф оформився в офіційний літературний дискурс під назвою соціалістичний реалізм. Відтепер письменники мали зображувати позитивних героїв-комуністів, жінок, що працюють врівні з чоловіками та дітей як спадкоємців великої соціалістичної місії.
Постійні фізичні переслідування й примусовий характер соцреалізму внеможливили повноцінний розвиток української літератури в СРСР. Відтак певна кількість українських письменників емігрувала.
Українська еміграційна література періоду Другої світової війни на сьогодні лишається малодослідженим полем у вітчизняному літературознавстві. Центральним орієнтиром для своїх художніх текстів мурівці обрали образ українського народу та Батьківщини. Однак спостерігати їх реальний стан вони не могли. Тому на сторінках своїх текстів митці охудожнювали віртуальний образ України й у такий спосіб творили національну міфологічну структуру.
Одним із найвідоміших діячів МУРу по праву вважається І. Багряний. У п’єсі «Морітурі» він розвінчує радянський соціальний міф й формує художній «антиміф», відверто зображаючи реальні події репресій 1937–1939 р. До того ж він звертається до Євангелія як авторитетного прецедента й наближає шлях головного персонажа Миколи Матяжа, а через нього й шлях цілого українського народу до страдницької долі Ісуса Христа.
У п’єсі «Розгром» драматург звертається до теми Другої світової війни та становища українського народу між двома найбільшими мілітарними державами того часу: Німеччиною й СРСР.
І. Багряний послідовно у своїй драматургії розвиває міф про розіп’яту Україну. У п’єсі «Розгром» цей міф репрезентує Ольга Урбан, що є виразником прагнень цілого українського народу. Знакова смерть головної героїні сприймається як загальна жертва українців на трагічному історичному перехресті: власною кров’ю стримувати дві найбільші мілітарні потуги світу. Силу своїх співвітчизників митець демонструє в інтелектуальній площині.
Карнавалізоване дійство як міфологічний сюжет розкривається у третій п’єсі «Генерал» І. Багряного. Змодельований автором художній світ тексту становить собою особливу міфологічну систему, в якій драматург викриває й засуджує підступність, егоїзм та колабораціонізм радянського командування, посилюючи такий конфлікт твору комічними засобами (іронія, сарказм, гротеск). Через структуру «перевернутого світу», низку травестійних епізодів автор функціонально зближує свою п’єсу з маскарадом, що є частиною карнавалу. Образний світ п’єси «Генерал» окреслюється також у межах чотирьох модусів художності: героїчному, сатиричному, трагічному та комічному.
Об’єднує всі три п’єси І. Багряного міфологізований світоустрій текстів та ідентичний образ українського національного героя. Жанрову форму драм письменника можна визначити як модерні «житія-мартирії» про українських мучеників.
Ключові слова: соціальний міф, соціалістичний реалізм, антиміф, Мистецький український рух, еміграція, Друга світова війна, вертеп, мілітаризм, карнавал.
