Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, що присвячена аналізу юридичної природи наукового парку як суб’єкта правовідносин інтелектуальної власності та цивільно-правовому регулюванню діяльності наукового парку. У сучасних правовідносинах інтелектуальної власності наукові парки визначають спроможність розвитку науково-інноваційного потенціалу держави, адже науковий потенціал держави завжди був рушійною силою прогресу та розвитку. Аналіз правовідносин, що виникають у зв’язку з діяльністю наукового парку, проведений на основі вивчення законодавства України та інших держав, доктринальних положень, судової практики, дозволив виробити цілісний підхід щодо поняття наукового парку та визначити його основні характерні ознаки як суб’єкту правовідносин інтелектуальної власності. Проведено аналіз різних теоретико-методологічних та законодавчих підходів щодо поняття та характерних ознак наукового парку в Україні та за кордоном. На основі цих даних досліджено класифікацію наукових парків та охарактеризовано основні критерії їх поділу. Проаналізовано порядок створення наукових парків за вітчизняним законодавством та законодавством зарубіжних країн. Зроблено висновок, що законодавство України з питань створення та регулювання діяльності наукових парків є таким, що в цілому відповідає своїм цілям, та є найбільш розвинутим із країн пострадянського простору. Разом із тим, на основі проведеного дослідження виявлено колізії та недоліки, які варто усунути. Зокрема, питання, пов’язані з розмежуванням повноважень на виконання проектів наукових парків та здійснення контрольних функцій з боку вищих навчальних закладів та наукових установ та сумнівне положення щодо ініціатора створення наукового парку. Розглянуто питання розподілу особистих немайнових та майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, створені в межах наукового парку. Значну увагу приділено дослідженню особистих немайнових прав інтелектуальної власності співробітника наукового парку на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору. На підставі огляду висловлених у дослідженнях поглядів дисертант погоджується з думкою, що наукові парки та дослідницькі парки є тотожними, але в силу історичного формування склалися різні назви (для США характерними є наукові парки, для Великобританії – дослідницькі парки), однак це не змінює їхнього змісту та функціонального призначення. Досліджено основні характерні ознаки інноваційної діяльності наукового парку в цивільно-правовому аспекті. На підставі аналізу законодавства та наукових джерел автор дійшов висновку, що інноваційна діяльність наукового парку включає комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, спрямованих на комерціалізацію накопичених знань. Науковий парк, виступаючи джерелом інноваційного розвитку, формує певну систему поширення нових знань і технологій, забезпечує прискорення процесу трансформації винаходів в інновації, а інновацій – в конкурентні переваги, створюючи тим самим фундамент для майбутнього економічного зростання. Водночас в основі інноваційної діяльності наукового парку покладено інтелектуальну власність. У дисертаційному досліджені на підставі правового аналізу чинного вітчизняного законодавства та міжнародних нормативно-правових актів сформульовано конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення механізму регулювання діяльності наукового парку як суб’єкту правовідносин інтелектуальної власності для подальшої розробки нових законодавчих актів, для забезпечення єдності розуміння і правильного застосування правових норм.
