Левченко О. О. Неоромантична поетика прози Михайла Коцюбинського

У дисертації схарактеризовано модернізм як новий тип художньої свідомості формувався в українській літературі за допомогою різних течій (неоромантизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, неореалізм). З’ясовано, що модернізм принципово висунув на передній план індивідуальність. Осмислено феномен неоромантизму; простежено еволюцію поглядів на поняття неоромантизм, окреслено його змістове наповнення, виокремлено концептуальні риси. Уточнено й уніфіковано поняттєво-термінологійний апарат із теми. Окреслено ефект стильового симбіозу в прозі М. Коцюбинського періоду 1900 – 1913 років, проаналізовано динаміку стилю письменника. Виокремлено неоромантичні складові в доробку М. Коцюбинського, зокрема двосвіття та пошук гармонії і краси, екзотизм та вітаїзм, а також міфологізм. Досліджено особливості неоромантичного героя, який протистоїть іншим, оскільки має особливу тонку душевну організацію, у нього посилене почуття краси, він намагається «побудувати» досконалий світ. Установлено, що стиль М. Коцюбинського має синтетичний характер, оскільки поєднує творче опрацювання художніх здобутків реалізму, імпресіонізму та неоромантизму. Виявлено кореляцію неоромантизму з художньою технікою М. Коцюбинського, проаналізовано арсенал мовних засобів – колористичні епітети, метафори із залученням колоративів, колористичні перифрази, колір тла (моря, гір, піску, каменю), одяг персонажів тощо, що сприяє розгортанню ліричного сюжету, увиразнює, підсилює настроєво-емоційну палітру твору.