Ліщук О. З. Патогенетичні особливості інсулінорезистентності при дифузному токсичному зобі та засоби її корекції

Дисертаційна робота присвячена вирішення актуальної проблеми патологічної фізіології – встановлення взаємозв’язку патогенетичних змін маркерів інсулінорезистентності при дифузному токсичному зобі до та після лікування тиреостатичними препаратами і засобами, що корегують інсулінорезистентність. Проведене дослідження виявляє переваги призначення засобів, які корегують інсулінорезистентність (метформін або піоглітазон) у хворих на дифузний токсичний зоб. Порівняння результатів трьох варіантів лікування показало вищу концентрацію тиреотропного гормона під впливом комбінованого лікування метформіну та тіамазолу. Крім цього, глюкоза та глікований гемоглобін були нижчими на тлі метформіну, а С-пептид та інсулін – на тлі піоглітазону. Під впливом піоглітазону індекс НОМА-? знижується, а індекс Каро підвищується, що вказує на безпосередній вплив препарату на ключову ланку патогенезу дифузного токсичного зоба – відновлення чутливості інсулінозалежних тканин (м’язів і жирової тканини до інсуліну). Спостерігали зниження індексу НОМА-IR, як на тлі лікування метформіном завдяки зниженню вмісту глюкози натще через пригнічення глюконеогенезу в печінці, так і на тлі прийому піоглітазону. Призначення інсулінових сенситайзерів покращувало також показники ліпідного обміну Запропонований підхід зможе попередити фіксацію інсулінорезистентності при дифузному токсичному зобі і служитиме профілактикою розвитку порушень вуглеводного обміну та станів, пов’язаних з інсулінорезистентністю (цукровий діабет 2-го типу, синдром полікістозних яйників, артеріальна гіпертензія, ожиріння).