Об’єкт дослідження: правовідносини, що виникають, розвиваються та припиняються під час виконання сторонами обвинувачення і захисту своїх повноважень у стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень. Мета: розроблення наукових, правових і функціональних основ інституту сторін досудового розслідування, спрямованих на удосконалення положень Кримінального процесуального кодексу України щодо оптимізації їх процесуальної діяльності. Методи: загальні та спеціальні методи пізнання, зокрема, діалектичний, логічно-семантичний, логіко-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний, соціологічний, статистичний тощо. Теоретичні і практичні результати, наукова новизна: запропоновано на законодавчому рівні чітко визначити кримінальні процесуальні функції всіх владних суб’єктів досудового розслідування та його учасників, які відстоюють свої особисті чи представлені інтереси, пов’язані з вирішенням кримінально-правового конфлікту по суті, і на цій основі правильно сформувати сталий груповий склад кожної зі сторін кримінального провадження; визначено систему процесуальних дій і рішень прокурора, які він зобов’язаний виконати під час підготовки та офіційного оформлення обвинувального акта; доведено, що монополізація адвокатурою України права на здійснення захисту підозрюваних, обвинувачених у кримінальному провадженні, несе в собі велику загрозу для сфери боротьби з кримінальними правопорушеннями, що вимагає розширення кола фахівців у галузі права, які можуть допускатися як захисники у цих провадженнях; визнано необхідним запровадити до КПК України інститут обов’язкової участі представника-адвоката потерпілого на стороні обвинувачення з оплатою наданих ним правових послуг жертві кримінального правопорушення виключно коштом держави; обґрунтовано необхідність скасування кримінального процесуального інституту відмови підозрюваного, обвинуваченого від послуг захисника у зв’язку з бажанням захищати себе особисто, бо відсутність на стороні захисту професійного фахівця у галузі права виключає повноцінне змагання сторін, пов’язане з глибоким правовим аналізом криміналістичних доказів, які досліджуються ними; удосконалено: наукові положення про доповнення кримінального провадження України новою досудовою стадією під назвою «порушення обвинувачення»; наукові підходи щодо недоцільності використання у КПК України терміна «захист» у різних значеннях: для визначення основоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) функції захисту прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), виправданого, засудженого; для визначення обов’язкової функції всіх владних суб’єктів кримінального провадження із забезпечення прав і законних інтересів усіх його учасників; наукові пропозиції щодо обов’язкового віднесення потерпілого як безпосереднього учасника двостороннього кримінально-правового конфлікту: правопорушник – жертва правопорушення, до сторони обвинувачення. Практичне значення: одержані результати можуть бути використані у науково-дослідній сфері для подальших наукових досліджень з питань діяльності сторін обвинувачення і захисту у досудовому розслідуванні з позиції їхньої діяльності на базі принципу змагальності, у правозастосовній сфері як рекомендації щодо діяльності сторін під час розслідування кримінальних правопорушень, у законотворчій сфері для удосконалення кримінального процесуального законодавства України щодо порядку формування та діяльності сторін обвинувачення і захисту, що діють у досудовому розслідуванні. Сфера використання: в освітній сфері під час викладання дисциплін «Кримінальний процес України» та «Криміналістика», у підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів із цих дисциплін.
