Шевлюга О. А. «Розвиток українського іконостаса Х–ХVІ ст.»

У дисертації простежено поступове перетворення візантійського темплона часів Київської Русі у своєрідний, типово український, спочатку низький, а згодом високий іконостас. Генеза українського іконостаса висвітлювалася науковцями протягом ХХ – ХХІ століття, але обраному нами часу приділялося чи не найменше уваги. Особливо формування іконостаса не було розглянуто в аспекті тяглості процесу еволюції від першоджерела, тобто передвівтарної огорожі. Іn situ в Україні не збереглося передвівтарних огорож, є тільки рештки цих конструкцій та деякі фрагменти їхніх частин. У дисертації висунуто гіпотезу щодо розміщення певних ікон у передвівтарних огорожах Києва ХІ–ХІІІ ст., це пояснює, як значення темплона в літургії так і його доцільність. Жодний іконостас ХІV–ХVІ ст. також іn situ не зберігся, а залишки мурованих частин іконостасів Волині й Галичини засвідчують синхронність еволюції з іконостасами Греції та Балкан. Не зважаючи на брак іконописних пам’яток ХІV–ХVІ ст., які збереглися лише на терені Галичини й Волині., було доведено, що джерела іконографії пам’яток ХІV–ХVІ ст. сягають мистецтва Київської Русі – це енколпіони, ювелірні вироби, металева пластика, дрібне різьблення, мініатюри, шитво, золототканий «гаманець» із Відня, який уперше введено нами в науковий обіг. Мистецтво Київської Русі (особливо самого Києва) переконливо стає підґрунтям для формування іконостасів ХІV–ХVІ ст. Саме старокиївська спадщина зумовила й риси самобутності українського іконостаса. У дисертації відтворено богословський зміст як окремих типів ікон, так і намісних рядів та іконостасів загалом. Таким чином, реконструйовано ансамбль ікон і загальний вигляд іконостаса, як ансамблю ікон ХІV–ХV ст. Завдяки цьому історичний процес розвитку іконостасної стіни в церквах ХVІ ст. набуває чітких рис, а еволюція низького іконостаса у високий стає більш логічною і переконливою.