У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає у виявленні та науковому обґрунтуванні можливостей використання сучасного європейського досвіду державного регулювання інвестиційними процесами у сфері будівництва соціального житла в Україні.
Обгрунтовано, що до сьогодні наукові фахівці не дійшли спільної думки з приводу тлумачення визначальних термінів та понять, які охоплює сфера державного регулювання інвестиційними процесами у сфері будівництва соціального житла. Причина цьому така, що багато науковців розглядали державне регулювання інвестиційними процесами у сфері будівництва соціального житла, не враховувуючи його складність і структурну неоднорідність, що неминуче стало причиною однобічного тлумачення основної термінології, що пов’язана з державним регулюванням інвестиційної діяльності. Запропоновано авторське визначення поняття «державне регулювання інвестиційним процесом у будівництві соціального житла» як сукупність інструментарію впливу, який допомагає відповідним органам держави, керуючись законодавчими нормами та в межах своєї компетенції здійснювати регулювання механізмами функціонування системи соціально-економічних відносин з метою розширення відтворення соціального житлового фонду.
Досліджуючи наукові розвідки представників різних наукових шкіл щодо інструментів вирішення проблем регулювання інвестиційними процесами у сфері будівництва соціального житла різних країн, зроблено висновок, що спроби прискорити їх інституційний розвиток за рахунок запозичення моделей більш ефективних систем призводили до їх відторгнення менш розвиненим економічним середовищем.
Практика розвинених країн світу показує, що поширеними є програми фінансування будівництва житла для соціально незахищених верств населення за участі коштів держави та муніципалітетів як через цільове виділення коштів з бюджету у формі фінансування, так і у формі державного кредитування будівництва житла. Зарубіжним країнам притаманні різні форми відносин між державою та учасниками галузі будівництва на ринку житла. Основну кількість таких форм, які сформувалися в розвинених країнах, можна звести до трьох основних моделей: соціал-демократичної, корпоратистської і ліберальної.
Обгрунтовано, що на даний час, проблема будівництва соціального житла загострилась через недосконалість фінансово-кредитної системи, процесу централізації будівництва, реконструкції та утримання житлового фонду, обмеження у виділенні земельних ділянок і спорудженні індивідуального житла, відсутність стимулюючих факторів у вирішенні житлових питань тощо. Саме тому реалізація соціальної житлової політики повинна сприяти створенню умов для покращення якості життя населення за рахунок впровадження соціальних стандартів, формування оптимальної мережі закладів соціальної інфраструктури, цільового спрямування інвестицій в їх подальший розвиток і підвищення якості будівельних послуг.
Всебічно дослідивши особливості становлення галузі будівництва житла в розвинених європейських країнах виокремлено пріоритетні завдання для державного регулювання цієї сфери в Україні, зокрема будівництва соціального житла, серед яких: затвердження на державному рівні мінімальних соціальних житлових стандартів, у відповідності до сучасних реалій; забезпечення окремих категорій громадян субсидіями, компенсуючи, таким чином, частину рентної плати за приміщення в житловому фонді комерційного використання; субсидіями громадян для будівництва та придбання житла; субсидіями з експлуатації житлового фонду; упровадження програм, які стимулюватимуть будівництво житла підприємствами, які будуть надавати це житло співробітникам на умовах соціального найму, у майбутньому.
Розроблено концептуальну модель реалізації європейського досвіду державного регулювання інвестиційними процесами у сфері будівництва соціального житла в Україні, в основі якої забезпечення державно-приватного партнерства, при цьому, політика у сфері соціального житла повинна взаємодіяти з національною системою соціальної допомоги та її напрямами фінансування для підтримки поліпшення її показників, з точки зору охорони здоров’я та енергоефективності. У межах реалізації концептуальної моделі, необхідно чітко сформулювати цілі не тільки за окремими напрямами будівництва соціального житла, а й для поєднання різних напрямів і їх узгодженості на системному рівні, в тому числі, щодо того, як вони здійснюються і ким (це особливо важливо в децентралізованих системах).
Ключові слова: державне регулювання інвестиційними процесами, будівництво соціального житла, політика країн Європейського Союзу у сфері соціального житла, інвестиційна політика у будівництві, субсидіювання у сфері будівництва соціального житла.
