Дослідження присвячено теоретичному обґрунтуванню сутності, змісту та особливостей формування механізму публічного управління ризиками у сферах будівництва та експлуатації споруд шляхом застосування системи технічного регулювання, визначення інноваційних підходів та практичних рекомендацій з удосконалення системи технічного регулювання у будівництві України.
Виявлено, що суспільство протидіє загрозам, які визначаються як ризики: в економіці, політиці, екології, соціальній сфері та безпосередньо впливають на суспільно-економічне життя та стабільність існування держави. Досвід будівництва та експлуатації споруд вказує на необхідність здійснення ідентифікації ризиків і мінімізації можливих негативних наслідків ще на етапах проведення інженерних вишукувань, вибору конструкційних матеріалів та прийняття проектних рішень.
Результати дослідження вказують на те, що сьогодні публічне управління у сферах будівництва та експлуатації споруд характеризується несистемним характером, система регулювання розбалансована та не використовує ризик-орієнтовані механізми управління галуззю.
У дисертації вперше запропоновано нову модель публічного управління ризиками у сферах будівництва та експлуатації споруд в системі технічного регулювання будівництвом та розроблено рекомендації щодо надання ключової ролі колегіальному саморегульованому органу юридичній особі публічного права – Комісії з технічного регулювання будівництва.
Удосконалено підходи до державної політики створення безпечного та комфортного середовища для життя та діяльності людини, попередження настання ризиків, зменшення і подолання наслідків від їх впливу, шляхом поширенням основних вимог до споруд як ідентифікованих ризиків не тільки на етап будівництва, але й на всі етапи «життєвого циклу» споруди.
Запропоновано нові наукові погляди щодо можливості адаптації в Україні зарубіжного досвіду зі створення ризик-орієнтованої системи регулювання, що характеризується виділенням ключових пріоритетів такої адаптації.
Розроблено механізм публічного управління ризиками у сфері будівництва засобами технічного регулювання, за рахунок встановлення ієрархічної залежності рівня публічного управління та ранжуванням вимог.
Надано авторські визначення понять: «ризик у будівництві», «технічне регулювання у будівництві», «параметричний спосіб формування вимог», «розпорядчий спосіб формування вимог», «цільовий спосіб формування вимог», «обґрунтований строк експлуатації споруди».
Запропоновано встановлення пріоритету прийняття технічних рішень, що забезпечують виконання основних вимог безпеки, відповідальному виконавцю (проектувальнику та/або експерту).
Систематизовано основні складові та проблемні елементи системи публічного управління ризиками у сферах будівництва та експлуатації споруд, що включає розподіл основних кластерів за рівнем встановлення вимог та контролем за їх дотриманням.
Обґрунтовані підходи до нормативно-правового забезпечення сфер будівництва та експлуатації споруд та сформульовані шляхи удосконалення публічного управління ризиками засобами технічного регулювання, з-поміж яких: поширення загальних принципів технічного регулювання та вимог технічного регламенту на кінцевий продукт будівництва (споруду); закріплення публічної системи управління ризиками та нормативна легалізація механізмів запобігання ризикам.
Ключові слова: публічне управління, ризики у будівництві, технічне регулювання, основні вимоги безпеки, будівельні норми, стандарти.
