Об'єкт – соціально-філософський вимір феномена пандемії: пандемія у горизонті існування і становлення суспільства, історії, людини.
Мета – розкриття культурно-генетичних підвалин, системно-структурних ознак феномена пандемії та тих соціально-динамічних аспектів, які виникають під її впливом.
Методологія, що використана у дисертації, походить від принципів історичності, компаративності, комплементарності. Предметно-концептуальний соціально-філософський аналіз феномена пандемії шляхом артикуляції його культурно-генетичних підвалин, системно-структурних ознак та концептуальних аспектів соціальної динаміки здійснювався з використанням методологічних можливостей феноменології, структуралізму, системного підходу, діалектики, фундаментальної онтології, герменевтики, компаративістики.
На підставі здійсненого комплексного соціально-філософського аналізу пандемії як однієї з глобальних проблем людства запропоновано її концептуальне бачення у якості антисистеми або системи з негативним рівнем системності в культурно-генетичних, системно-структурних, соціально-динамічних аспектах. Показані складові релігійно-міфологічного підґрунтя пандемії: фактичні (свідчення у текстах), генетичні (розрив сакрального та профанного), світоглядні (співпричетність нумінозному), інтенціональні (покарання і каяття). З’ясовані складові філософсько-антропологічного підґрунтя пандемії: парадигмальні (класичні, некласичні, постнекласичні аспекти співвідношення здоров’я та хвороби), антропологічно-історичні (проблема цілісності людини в Античності, Середньовіччі, Новому Часі, сучасності), індивідуально-екзистенціальні (граничність, доленосність, трансцендування тощо). Доведені складові цивілізаційного підґрунтя пандемії: структурні (розмежування людства та довкілля, виокремлення зоонозних та антропонозних пандемій), каузальні (артикуляція причин сучасних пандемій), формаційні (усвідомлення економічних, праксеологічних, духовно-ідеологічних, екстенсіональних, кратологічних факторів капіталізму). Обґрунтовано, що пандемія у якості специфічного варіанту антисистеми, що виникає внаслідок технократичного втручання людства у довкілля, складається з: а) негативної серединності як сингулярного утворення, теоретичного концепту з полі- та міждисциплінарним статусом, інтерференційної картини, комплексної події; b) катастрофічної екстремальної ситуації у сукупності об’єктивних (надзвичайність), суб’єктивних (потрясіння, вибір, настрій) факторів, а також емпіричного (пандемія як соціальна подія), формально-психологічного (пандемія як подія у бутті людини), онтологічного (актова природа пандемії) шарів; с) антагонізму ентропії та негентропії, що визначає нові стратегії пошуку взаємодії між людством та довкіллям. Артикульовані шість зрізів соціальної динаміки, які відбуваються під впливом пандемії: природничо-антропологічний, культурно-біхевіористський, соціально-стратифікаційний, культурно-диференційований за патогенною ознакою, радикально-аксіологічний, глобально-цивілізаційний.
Сфера – навчальний процес.
