Дисертація присвячена питанню нормативного (системного) конституювання матеріально-правового відведення як абсолютного заперечення, а також визначенню методологічного значення такого роду заперечення у визначених рамках. Матеріально-правове відведення представлено такою модальною характеристикою стану права, як недійсність права. Питання розглянуто в рамках структурного, субстратного та концептуального аналізу матеріально-правового відведення, а також у рамках переходу від абстрактної норми-відведення до конкретної норми, аналізу правоперешкоджаючих та правоприпиняючих типів відведення та в рамках аналізу відведення в рамках експертного та судового стилів опрацювання правової справи.
За основу дисертаційної проблематизації одного з інститутів матеріального права прийнято поняття системного підходу в формі аналізу структури, субстрату і концепту системи (за А. І. Уйомовим), який конкретизується у формі принципу семантичного реалізму, розглянутого у вузькому (репрезентативно-феноменологічна узгодженість) і широкому (разом з поняттям правильності і/або дієвості права) сенсах (тобто за аналогією з відповідним принципом сучасної логіки). В результаті показано співвідношення системного підходу і правової реальності як нормативно-ціннісної системи (норма, комунікація, ідея права) і встановлено наявність проблеми адаптації загального поняття правової реальності до цілей і завдань дисертації. Такого роду адаптація здійснена шляхом формулювання дисертаційної проблеми в термінах її розв’язання, а саме: формалізована модальність права, жива і професійна комунікація, ідея умовної дієвості права, тобто у формі правової реальності як метанормативної системи, та винесена в епіцентр дослідження ідея права, узагальнена до рівня стану права.
Ключові слова: філософія права, системний підхід, нормативне конституювання, методологія права, матеріально-правове відведення, абсолютне заперечення, недійсність права, чинність права, дієвість права, експертний стиль опрацювання судової справи, судовий стиль опрацювання судової справи.
