Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад, розробці науково-практичних рекомендацій механізму державного регулювання розвитку ресурсного потенціалу аграрного сектору України.
Розроблено підхід до державного регулювання ресурсного потенціалу аграрного сектору, який на відміну від існуючого синтезує політики, а саме: експортоорієнтовану та протекціоністську (самозабезпечення продовольством), шляхом підтримки балансу між попитом і пропозицією, захистом вітчизняного виробника, формування структурних і соціальних перетворень на селі, за рахунок регулювання: посівних площ основних сільськогосподарських культур, встановлення граничної (орієнтованої) і мінімальної (гарантованої) ціни, обсягів товарної продукції через квоти на її виробництво, що забезпечить населення продуктами харчування власного виробництва, захист місцевого продовольчого ринку, забезпечення конкурентоспроможної участі національних товаровиробників.
Удосконалено концептуальні напрями державного регулювання регіональних аграрних кластерів, які містять організаційно-управлінський вплив регуляторів, систему імплементаційних та інституційних заходів, за рахунок формування інвестиційних мереж та інфраструктури, що забезпечить створення фінансово-промислових сільськогосподарських груп у формі акціонерного товариства за участі державного капіталу.
Розроблено підхід до формування державної інвестиційної політики розвитку ресурсного потенціалу аграрного сектору, який на відміну від раніше існуючого ґрунтується на принципах ринкової рівноваги (рівність загальної величини попиту загальній величині пропозиції за рахунок знаходження рівноважних цін) та апарату лінійного програмування (EPACIS-Модель з аналізу економічної політики в аграрному секторі), за рахунок моделювання наслідків рішень по капітальним інвестиціям в аграрний сектор, що забезпечить формування національної моделі розвитку ресурсного потенціалу аграрного сектору України.
Визначено організаційно-економічний механізм розвитку ресурсного потенціалу аграрного сектору, який на відміну від раніше існуючого доповнено інфраструктурним елементом, включає: маркетингово-логістичну систему (формування ринків техніки та запчастин), інформаційну (мережа регіональних дистриб’юторів, дилерських центрів, проведення наукових досліджень, освітню діяльність), економічну систему (бюджетне асигнування, пільгове оподаткування, кредитування).
Розвинуто підхід до державного регулювання розвитку ресурсного потенціалу аграрного сектору, який на відміну від раніше існуючих включає стратегію державного регулювання інвестиційних процесів, за рахунок реалізації принципів: прозорості (відповідає інтересам і має довіру основних агентів ринку), регламентованості (наповненість фінансової та економічної звітності з метою виявлення кластерної структури), нерегламентованості (залучення експертів різного рівня), рейтингування (ранжирування регіонів, суб’єктів господарювання за ступенем інвестиційної привабливості), що забезпечить державну ефективність: комерційну (в інтересах приватних інтересів), бюджетну (в інтересах державних та місцевих органів влади), економічну (в інтересах суміжних секторів держави), соціальну (в інтересах населення: приріст зайнятості).
Розроблено концептуальні напрями державного регулювання розвитку ресурсного потенціалу аграрного сектору, які містять політику державної підтримки аграрного сектору за рахунок імплементації програм СОТ щодо «кошика»: «жовтий» (об’єднує заходи аграрної політики, спрямовані на стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції: пільги та списання боргів, прямі платежі та субсидії, підтримка цін і знижки), «зелений» (розвиток аграрної інфраструктури, фітосанітарні та ветеринарні заходи, забезпечення та утримання певних стратегічних продовольчих запасів, регіональні програми розвитку, сільськогосподарське страхування, програми структурних перебудов у сільському господарстві, ліквідація наслідків стихійних лих, державний контроль шкідників і хвороб рослин і тварин), що дозволить впровадити інноваційні перетворення в Україні.
