У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо обґрунтування ролі інженера-консультанта у сфері будівництва та експлуатації споруд в ході трансформації механізмів державного управління. Встановлено, що управління ризиками прямо пов’язано з успішним завершенням проекту, де інженер-консультант є ключовою фігурою.
На підставі аналізу міжнародної практики доведено, що залучення інженера-консультанта можливо в двох вимірах: на ранніх етапах реалізації проекту – як консультанта, і під час будівництва – як інженера. Відзначено, що тлумачення поняття інжинірингу різниться через його змістовне наповнення залежно від специфіки та обсягу проекту.
Враховуючи, що у дослідженнях вітчизняних вчених відсутнє єдине теоретичне розуміння інженера-консультанта як юридичної і фізичної особи, а комплексний підхід до глибокого розуміння цієї інституції лише формується, за результатами дисертаційного дослідження запропоновано авторське визначення поняття інженера-консультанта як спеціалізованої інжинірингової організації або фахівця, який забезпечує організаційне та консультаційне супроводження проектування і будівництва об’єкта на всіх етапах його життєвого циклу (від передпроектної стадії – до періоду експлуатації).
Обґрунтовано необхідність імплементації інституції «інженер-консультант» в Україні в ході трансформації механізмів державного управління через відсутність у більшості організацій фахової служби замовника та фінансову децентралізацію, яка актуалізувала потребу в якісному управлінні проектами. Визначено переваги його залучення в контексті міжнародного досвіду реалізації інвестиційних проектів на засадах ризик-менеджменту.
Відзначено, що в європейській практиці інженер-консультант є в першу чергу професіоналом високого рівня, здатним кваліфіковано і оперативно приймати у межах своїх повноважень необхідні рішення для вирішення проблем, що виникають на будівельному майданчику.
Систематизовано зміни у законодавстві в частині залучення інженера-консультанта (визначення поняття інженера-консультанта, запровадження відповідної професії, затвердження її кваліфікаційних характеристик, розроблення системи атестації, сертифікації та ціноутворення); визначено базові послуги інженера-консультанта протягом життєвого циклу об’єкта будівництва (індивідуальні консультації, проведення досліджень, техніко-економічних обґрунтувань, участь у проектуванні, організація закупівель, здійснення технічного нагляду, вирішення спорів, юридичний супровід та управління проектом); розкрито значення інженера-консультанта для збалансованого розподілу ризиків і відповідальності між сторонами будівельного контракту в системі договірних відносин у будівництві.
Запропоновано розглядати інженера-консультанта як сторону договору на надання послуг із замовником, а його функції та повноваження зазначати також у договорі будівельного підряду. Відзначено, що укладати такий договір слід у письмовій формі відповідно до загальних положень про послуги, встановлених статтями 901-907 Цивільного кодексу України, з урахуванням § 3 цього Кодексу.
Надано пропозиції з удосконалення пріоритетів державної політики шляхом створення умов для залучення інженера-консультанта як суб’єкта господарювання і фахівця, запровадження міжнародно-визнаних форм будівельних контрактів за його участі, популяризації інжинірингових послуг.
Розроблено концептуальну модель структурно-функціонального забезпечення державного регулювання будівництва із залученням інженера-консультанта, яка вирізняється системним поєднанням чотирьох основних напрямів його діяльності (управління проектами, консультації, інженерний контроль, врегулювання спорів) та взаємопов’язаних компонентів (цілей, інструментів, викликів і переваг), що сприятиме підвищенню якості реалізації інвестиційних проектів.
Підготовлено пропозиції щодо удосконалення законодавства України через запровадження інституції «інженер-консультант» в частині визначення його місця й ролі в системі договірних відносин у будівництві; встановлення вимог до нього та до договору, що укладається між ним та замовником будівництва; визначення відповідальності інженера-консультанта; розширення механізмів досудового врегулювання спорів, у тому числі щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності інженера-консультанта.
