Демедюк Ю. Г. Православні церкви України у Одеській, Миколаївській та Херсонській областях 1991 – 2010 років: інституалізаційний та громадсько-політичні аспекти

У роботі висвітлені особливості процесу становлення і розбудови Православних Церков України у національній та регіональній площинах упродовж 1991-2010 рр.; визначені основні етапи та напрями їх громадсько-політичної діяльності та взаємин з державними органами влади; відображено особливості відродження УАПЦ в Україні упродовж ХХ ст. та розбудови церковних структур на загальнодержавному та регіональному рівнях; розкрито процес утворення УПЦ МП та особливості її інституалізації в південноукраїнських єпархіях; простежено специфіку становлення та розвитку УПЦ КП у національному та регіональному контекстах; визначено основні тенденції взаємин загальнодержавних та місцевих органів влади з Православними Церквами України; проаналізовано зміст і основні проблеми міжконфесійного спілкування на території Миколаївської, Одеської та Херсонської областей; досліджено основні етапи в громадсько-політичній діяльності Православних Церков України. Доведено, що упродовж 1991-1994 рр. розпочався перший етап державно-церковних взаємин, які здебільшого стосувалися процесу повернення державою культового майна Церквам, виділення ділянок під церковну забудову та зміни податкової політики по відношенню до релігійних організацій. У цей період спостерігався політичний аспект започаткуванням співпраці духовенства з державою, який проявлявся в представництві релігійних діячів у представницьких органах державної влади та місцевого самоврядування. Другий етап державно-церковної співпраці (1994-2004 рр.) позначився соціально-політичним спрямуванням. Подальший розвиток отримало вирішення проблеми передачі культового майна та виділення земельних ділянок під церковне будівництво, що було започатковано упродовж попереднього етапу. У цей же час спостерігалась політизація контактів духовенства з органами місцевої влади на тлі міжцерковного протистояння, яке мало певний ідеологічний підтекст. Часто конфлікти Церков використовувались як інструмент політичної боротьби. Зокрема, УПЦ проявляла проросійську орієнтованість і займала непримириму позицію по відношенню до інших конфесій. Одеська єпархія УПЦ була постійним ініціатором конфліктів на території області, зумовлених суспільними і громадсько-політичними аспектами її діяльності. Упродовж третього етапу (2005-2010 рр.), на тлі невирішених до кінця питань стосовно передачі культового майна та виділення земельних ділянок під церковне будівництво, спостерігалась активізація громадсько-політичного аспекту в контексті державно-церковних стосунків на території Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному з’ясуванні процесу інституалізації Православних Церков України та їхніх взаємин з державними органами влади у справах релігій в загальнодержавному та регіональному рівнях у період 1991-2010 рр., що вперше стало предметом спеціального дослідження. В ході підготовки дисертації здійснено евристичну роботу, в результаті якої виявлено неопубліковані джерела в архівних установах України, переважна більшість яких уводиться до наукового обігу. Уперше запропоновано новий концептуальний підхід дослідження інституалізації Православних Церков України шляхом висвітлення цих процесів в державній і регіональній площинах та порівняння становища цих Церков в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях; здійснено комплексне дослідження особливостей державно-церковних взаємин на регіональному рівні; визначено етапи і основні напрями участі Православних Церков України у громадсько-політичному житті Одеської, Миколаївської та Херсонських областей; дістало подальший розвиток дослідження взаємовідносин Православних Церков України на державному та місцевому рівнях; з’ясування специфіки формування державних органів у справах релігій; уточнено і доповнено хронологію розвитку суб'єктів державно-церковних взаємин. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони значно розширюють спектр наукових знань з церковної історії України. Основні результати, узагальнення та положення дисертації можуть стати підґрунтям для подальших наукових розробок проблеми діяльності Православних Церков України у 1991-2010 рр. у контексті інституалізації та громадсько-політичної діяльності. Вони можуть бути використані в загальних лекційних курсах, при написанні підручників з історії України, церковної історії та релігієзнавства у закладах вищої освіти. Висновки дисертаційної роботи можуть бути враховані державними органами влади та керівництва відповідних єпархій в процесі формування державно-релігійної політики та духовного розвитку.