Котик О. А. ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КАТІОННИХ КАНАЛІВ ВЕЛИКОЇ ПРОВІДНОСТІ ТА ІНОЗИТОЛ-1,4,5-ТРИФОСФАТНИХ РЕЦЕПТОРІВ ЯДЕРНОЇ МЕМБРАНИ КАРДІОМІОЦИТІВ

Серед спонтанно активних іонних каналів внутрішньої ядерної мембрани кардіоміоцитів, найчастіше реєстрували струм через LCC-канали з провідністю 209 ± 13 пСм. Ці канали характеризуються потенціалзалежністю, вибірковою проникністю одновалентних катіонів К+ та Na+ і непроникністю Clта Са2+ . Послідовність ефективності інгібування LCC-каналів ядерної мембрани кардіоміоцитів агоністами та інгібіторами н-холінорецепторів і зміїними токсинами виглядає так: DhβE > d-тубокурарин ≈ нікотин > NT II > dFBr > дитилін ≈ атракуріум ≈ піпекуронію бромід > рокуронію бромід > α-CTX. Не впливають на досліджувані канали: гексаметоній, α-конотоксин PeIA, MLA, PNU 282987 і карбахолін. Ро IP3-рецепторів внутрішньої ядерної мембрани кардіоміоцитів є потенціалзалежною, зростає зі збільшенням концентрації ІР3 (максимум за 10 мкмоль/л ІР3 у середовищі). IP3-рецептори також характеризуються різною чутливістю до Са2+: для частини притаманна класична дзвоноподібна залежність від його концентрації (з повним інгібуванням за 1 мкмоль/л Са2+), тоді як для іншої частини графік залежності Ро від концентрації Са2+ зміщений праворуч й інгібування починається за 10 мкмоль/л Са2+ . Отже, у ядерній мембрані кардіоміоцитів наявні два підтипи ІР3-рецепторів, котрі відрізняються за чутливістю Са2+ та LCC-канали, котрі з різною ефективністю інгібуються агоністами й інгібіторами н-холінорецепторів.