Підодвірна М. І. «Феномен ненадійного наратора в українській прозі ХХ століття: історико-літературний вимір»

У дисертації досліджено феномен ненадійного наратора в динаміці літературних форм ХХ століття. Виокремлено тенденції виникнення ненадійної нарації в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст. і на цій основі простежена закономірність її майстерної реалізації у прозі В. Винниченка («На той бік»), Миколи Хвильового («Я (Романтика)»), В. Домонтовича («Доктор Серафікус»), Майка Йогансена («Подорож ученого доктора Леонардо…»), Ґео Шкурупія («Двері в день»). Проаналізовано типи ненадійного наратора у постмодерністських романах Ю. Андруховича («Рекреації», «Московіада», «Перверзія»). Доведено, що українські письменники переосмислювали традиції класичної літератури та творили іншу прозову конструкцію, заґрунтовану на експериментах з принципами організації та структуруванням художнього тексту, жанрами й викладовими формами. Наголошено, що у творах ХХ ст. (окрім «Я (Романтика)») простежуються ознаки карнавалізації й актуалізується меніппея як жанрова традиція, в якій співіснують кілька фабул і сюжетів, а ненадійний наратор ускладнює наративну структуру. У кожному творі виділено ознаки ненадійної нарації та охарактеризовано ефект, нею зумовлений. Ключові слова: ненадійний наратор, наративна стратегія, меніппея, карнавалізація, іронія, жанр, авторський стиль, рецепція.