Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням проблем цивільно-правового регулювання відносин з управління підприємством як єдиним майновим комплексом. У результаті дослідження сформульовано й обґрунтовано низку положень, висновків та пропозицій, зокрема вперше: обґрунтовано авторське поняття предмету договору управління підприємством як єдиним майновим комплексом, яким охоплюються матеріальні та нематеріальні складники єдиного майнового комплексу, а також конкретні дії (діяльність), повноваження на вчинення яких передаються установником управління управителеві; договір управління підприємством як єдиним майновим комплексом на відміну від домінуючих в юридичній літературі поглядів в дисертаційній роботі розглядується як консенсуальний, моментом виникнення прав і обов’язків сторін є його укладення в нотаріальній формі; з’ясовано, що договором управління підприємством як єдиним майновим комплексом розмежовуються управлінські функції між органами управління як юридичною особою та управителем майна. Змістом договору може передбачатися передання певних функцій органу управління юридичної особи управителю без зміни положень статуту. В ЦК України необхідно виокремити положення про особливості договору передання в управління підприємства як єдиного майнового комплексу, які повинні включаючи перелік повноважень управителя; доведено, що оплатність договору управління майновим комплексом підприємства варто розглядати як певну презумпцію. Управління майном може за домовленістю сторін здійснюватися на безоплатних засадах. Ціна договору управління включає винагороду управителя і необхідні витрати, які пов’язані з функціями управління; обґрунтовано доцільність конкретизувати в законодавстві порядок вчинення дій, які є підставою продовження чинності договору управління майном на певний строк. Заяву однієї із сторін про продовження договору управління майном треба розглядати як юридичний факт у вигляді правочину, який залежить від волевиявлення одного з учасників відносин; обґрунтовано, що передумовами застосування припинення правовідношення як способу захисту у відносинах управління майном є: а) наявність збитків в установника управління, в результаті чого він в значній мірі втрачає те, на що розраховував, укладаючи договір; б) допущено невиконання стороною обов’язків, наслідком чого є втрата інтересу до виконання договору в іншої; доведено, що припинення виконання договору управління майном, яке міститься в ст.1044 ЦК України, не конкретизує момент припинення договірних зобов’язань, який пов’язується з певним юридичним фактом. Підставою припинення відносин за договором управління підприємством як єдиним майновим комплексом повинен бути підписаний сторонами акт здачі-приймання і здійснення розрахунків між установником управління і управителем; запропоновано нову редакцію ч. 1 ст. 1043 ЦК України, а саме: «Управитель, який не виявив належної турботливості при управлінні майном, наслідком чого було його втрата або пошкодження, зобов’язаний відшкодувати установнику управління завдані збитки в повному розмірі, а вигодо набувачу – доходи у вигляді упущеної вигоди, які б він отримав згідно з договором управління»; встановлено, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для відповідальності за зобов’язаннями перед третіми особами, субсидіарну відповідальність несе управитель власним майном. Майновий комплекс підприємства складається з матеріальних та нематеріальних активів. Майно може бути об’єктом стягнення. На нематеріальні активи стягнення може здійснюватися в сукупності як на складовий елемент єдиного майнового комплексу підприємства.
У роботі набуло подальшого розвитку положення, що підприємство як єдиний майновий комплекс є цілісним об’єктом цивільно-правових відносин. Тому в регулятивному та охоронному правовідношенні складники майнового комплексу підприємства необхідно розглядати в сукупності як цілісний предмет договору управління з єдиним правовим режимом.
