Аналізується термін «безпека» у процесі розвитку ідей дискурсивної демократії, де він розглядався як цінність, певний суспільний інтерес, благо. Однак, відзначено, що такий підхід не враховує, що поняття «безпека» можна інтерпретувати ширше, як категорію філософську, а відтак – і категорію теорії·державної·політики та державного управління. При цьому, зазначено, що зростаючий інтерес до вивчення сутності поняття «безпека», у контексті її світоглядно-філософського розуміння, залежить від багатьох факторів. Серед яких, зокрема, складність та неузгодженість сучасних процесів трансформації геополітичного та геоекономічного полів, усвідомлення необхідності вирішення глобальних проблем безпеки та фундаментальних суспільно-політичних та соціально-економічних змін, що останнім часом простежуються у багатьох країнах світу і мають вирішальний вплив на міжнародну та національну безпеки.
Доведено, що зміст національної безпеки бачиться у ступені захищеності національних інтересів; стані захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, довкілля у різних сферах життєдіяльності від внутрішніх та зовнішніх загроз; стані захисту національних інтересів від різного роду загроз, який досягається завдяки цілеспрямованій діяльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства з метою гарантування прав людини та основних свобод, їх прогресивного розвитку та стабільності конституційного ладу. Разом із тим, обґрунтовано, що національна безпека держави полягає не тільки у захисті національних інтересів, а й у підтримці відповідних і необхідних умов існування як держави, так і суспільства та окремих громадян. Відповідно, забезпечення таких сприятливих умов є необхідною умовою реалізації національних інтересів та цілей.
Вказується, що теоретичне визначення наукового поняття «національна безпека» є пріоритетним, оскільки саме воно має розкрити суть цього державного соціально-правового явища, знайти його зміст та підкреслити найважливіші аспекти, залежності та елементи. Аналіз підходів до визначення наукового поняття «національна безпека» показує, що класичне бачення цього соціального явища, з певних причин, обмежене через те, що: сприйняття національної безпеки виникає, головним чином, через військову інтерпретацію цієї категорії, що призводить до значного обмеження її змісту; національна безпека асоціюється із поняттям держави, яка виступає запорукою її забезпечення; ігноруються внутрішні складові національної безпеки; відносність та суб’єктивність сприйняття природи поняття «національна безпека» тощо.
Підкреслюється, що проміжною ознакою національної безпеки є те, що вона містить сукупність правових та державних гарантій, таких як: захист від внутрішніх та зовнішніх загроз; стійкість до несприятливих зовнішніх факторів та забезпечення внутрішніх та зовнішніх умов існування держави, що гарантують можливість сталого всебічного розвитку. На цьому тлі, пропонується розглядати державне управління у сфері національної безпеки як комплекс теоретичних, методологічних, регулятивних, політичних, дипломатичних, інформаційно-аналітичних, організаційних, адміністративних, науково-технічних та інших заходів, що вживаються органами влади у внутрішній та зовнішній політиках для забезпечення реалізації безпеки країни щодо захисту її державних кордонів, територіальної недоторканності, реалізації її політичних, торговельно-економічних та інших національних інтересів, а також відновлення її цілісності.
Обгрунтовано, що, сьогодні, цивільні та військові аналітики зацікавлені в тому, щоб здобути сучасні знання з питань трансформації викликів та загроз національній безпеці країн-членів ЄС, при чому не лише з питань військової й державної безпек, а й практично безпеки всіх сфер людської життєдіяльності. Визначено, що Європейський Союз, на відміну від Північноатлантичного альянсу, не є військово-політичною організацією і ніколи не мав наміру стати нею, але, з самого початку свого існування, держави-члени Європейського Союзу усвідомлювали наскільки важливим елементом соціально-економічних і політичних відносин є безпека для процвітання та свободи демократичного суспільства, економічної інтернаціоналізації, розвитку науки, медицини, промисловості.
Зазначено на особливій небезпеці гібридних війн, що полягає у тому, що ворог поводить себе надзвичайно хитро та підступно, роблячи часто себе другом. Тому, у сучасному світі руйнівні наслідки гібридної війни не можна не дооцінювати, що саме по собі, також, є викликом сучасній демократії, збереженню суверенітету держави та розвитку громадянського суспільства.
