Меркулов М. Р. Творчість Климентія Зіновієва в контексті української барокової поезії кінця ХУП – початку ХУШ ст.

Климентій Зіновіїв, український поет епохи Бароко, який жив на зламі XVII-XVIII віків, вже понад півтора століття є об`єктом дослідження вітчизняних літературознавців. Попри різні, часто цілком протилежні думки й оцінки, переважна більшість учених вважає рукописну збірку Климентія справжнім культурним і науковим надбанням. У процесі аналізу спадщини цього автора було встановлено, що його письму притаманні такі риси барокової культури, як теоцентризм, песимізм, дуалістичне бачення світу і науковий підхід до зображуваного матеріалу. У своїх творах письменник постає ревним християнином, який прославляє Всевишнього, викриває гріхи і поштиво схиляє чоло перед таємницями Всесвіту, але водночас робить поодинокі спроби пізнати сутність незрозумілих речей і явищ. Збірка Климентія «Вірші. Приповісті посполиті» є важливим історичним документом, що містить багато цікавої і корисної інформації, а також має художню і філософську цінність, будучи унікальною книгою для свого часу. Письменник відзначився не лише як талановитий віршотворець, а й людина, що зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної фольклористики, зібравши багато народних прислів’їв і приказок та об’єднавши їх в окремий розділ. Спадщина Климентія Зіновієва має ряд спільних рис зі спадщиною інших видатних поетів епохи Бароко – Лазаря Барановича, Теофана Прокоповича, Данила Братковського, Іоана Величковського, Григорія Сковороди та ін., проте саме цей автор створив найповнішу і найбільш розгорнуту панораму сучасного йому українського соціуму.