Ковальчук А. М. Право на обов’язкову частку у спадщині

У дисертаційному дослідженні вирішено важливе наукове завдання, що полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні питань удосконалення національного правового регулювання права на обов’язкову частку у спадщині. Право на обов’язкову частку у спадщині запропоновано визначати як права обов’язкового спадкоємця на гарантований законом мінімальний розмір спадщини, незалежно від змісту заповіту. Обґрунтовано такі ознаки права на прийняття спадщини: є обмеженням свободи заповіту; виступає гарантіє прав та законних інтересів осіб, що знаходились на утриманні спадкодавця; обмежене виключним переліком суб’єктів; здійснюється лише у випадку прийняття спадщини; усі суб’єкти, наділені цим правом, володіють ним рівною мірою (крім випадків, коли встановлюється зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині). Доведено необхідність законодавчого визначення підстав для збільшення розміру обов’язкової частки у спадщині, але не більше 2/3 від частки, яка належала б кожному обов’язковому спадкоємцю у разі спадкування за законом. Запропоновано включати до числа обов’язкових спадкоємців родичів спадкодавця, крім першої черги, які знаходились на його утримання до його смерті за умови відсутності у них інших родичів, у яких вони можуть знаходитись на утриманні. Доведено необхідність відокремлення права на обов’язкову частку у спадщині як окремого комплексного правового інституту. Автором запропоновано визначити такі підстав для зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині: врахуванням майнового стану спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку; наявність у спадкоємців власного майна; участі у спільній власності з спадкодавцем; тривалість спільного користування майном; тривалість шлюбу з спадкодавцем. Ключові слова: право на обов’язкову частку, обов’язковий спадкоємець, спадкування, заповіт, спадщина, непрацездатні спадкоємці, спадкове майно, відмова від спадщини.