Волошин І. П. Соціальний захист малозабезпечених осіб в Україні

Робота присвячена дослідженню теоретико-прикладних правових питань соціального захисту малозабезпечених осіб в Україні. З’ясовано сутність малозабезпеченості як підстави соціального захисту особи, сформульовано поняття та досліджено юридичні гарантії соціального захисту малозабезпечених осіб в Україні; проаналізовано соціальні допомоги та субсидії як вид соціальних допомог малозабезпеченим особам; проаналізовано соціальні послуги інформування та консультування, особливості соціального житла та соціального обслуговування як видів соціального захисту малозабезпечених осіб в Україні. Обґрунтовано необхідність доповнення юридичних ознак малозабезпеченості з урахуванням монетарних та немонетарних критеріїв бідності відповідно до міжнародних соціальних стандартів. Набуло подальшого розвитку визначення соціального захисту малозабезпечених осіб як системи державних, муніципальних та недержавних заходів обов’язкового й добровільного характеру, які вживаються з метою реалізації державної соціальної політики подолання бідності, а також спрямовані на компенсацію особі наслідків соціального ризику малозабезпеченості й створення умов для забезпечення їй (особі) рівня життя відповідно до державних соціальних стандартів. Окреслено етапи формування системи соціального захисту малозабезпечених осіб в Україні. Наголошується на необхідності прийняття Закону України “Про соціальний захист малозабезпечених осіб”. Удосконалено науково-практичні пропозиції щодо стандартів соціального захисту малозабезпечених осіб, який надається в межах різних організаційно-правових форм. Наведено аргументи, що передбачені Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” стандарти є законодавчою гарантією забезпечення достатнього життєвого рівня особи в межах загальнодержавної організаційно-правової форми соціального захисту. Аргументовано законодавчі пропозиції щодо удосконалення процедури призначення та надання різних видів соціального захисту малозабезпечених осіб. Пропонується створити Єдиний реєстр малозабезпечених осіб та видів соціального захисту, що їм надаються. Проаналізовано проблеми реалізації норм Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”. В дисертації набули подальшого розвитку ідеї щодо вдосконалення практичного застосування концепції економічної самостійності малозабезпечених осіб та стимулювання державних і недержавних суб’єктів до участі у заходах соціального захисту, що забезпечують впровадження цієї концепції. Наголошено на необхідності систематизації законодавства про субсидії на житлово-комунальні послуги та приведення його у відповідність до конституційних засад в Україні. Забезпечення ефективності програм житлових субсидій в Україні розглядається у напрямі збільшення їх видового різноманіття. Аргументується доцільність запровадження нового виду соціальної субсидії – на оренду житла. Відзначається, що чинне законодавство не містить норм про зміст, зобов’язаних суб’єктів, показники якості, механізм надання та процедуру моніторингу соціальної послуги інформування. Обґрунтовано необхідність затвердження Державного стандарту соціальної послуги інформування та визначення основних параметрів її надання. Проаналізовано правові умови забезпечення громадян соціальним житлом. Відзначається відсутність у Законі України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” важливих для соціального захисту малозабезпечених осіб державних соціальних стандартів: нормативу визнання особи такою, що потребує соціального захисту у сфері житлових відносин та нормативу забезпечення особи соціальним житлом. Вперше обґрунтовано необхідність їх законодавчого визначення. Для забезпечення рівних можливостей малозабезпечених осіб, що потребують соціального захисту у сфері житлових відносин вперше запропоновано створити уніфікований соціальний квартирний облік таких осіб в межах населеного пункту з диференціацією видів соціального житла залежно від суб’єкта права на нього, правових умов, стандартів та механізму участі особи в отриманні відповідного соціального житла. Набули подальшого розвитку наукові пропозиції щодо забезпечення максимальної ефективності та індивідуального підходу надання соціального обслуговування особам, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих ситуаціях.