У дисертації вперше у вітчизняній юридичній науці досліджено правовий мультикультуралізм, його поняття, типологію, принципи та функції у контексті
філософсько-правових поглядів. Обґрунтовано основні ознаки правового мультикультуралізму, головні тенденції розвитку правових культур.
Удосконалено наукові дослідження з питань філософсько-правового бачення мультикультуралізму та його аксіологічного виміру. Розвинуто положення
щодо основоположних ідеї правового мультикультуралізму у контексті науки філософії права.
Відзначено існування різноманітних підходів до трактування мультикультуралізму, розмежовано співвідношення понять мульти-, полі- та багатокультурності, констатовано, що активізація розвитку теорії мультикультуралізму припадає на основні соціо-політичні і економічні етапи прогресу суспільства. На підставі проведеної концептуальної характеристики правового мультикультуралізму наведено авторське визначення поняття як теорії, яка спрямована на визнання існування в межах певного відкритого суспільного прошарку культурно відмінних груп, дії яких спрямовані на збереження та розвиток своєї самобутності та, водночас, дотримання у міжкультурних відносинах принципів рівності, толерантності, взаємоповаги і людиноцентризму.
Проаналізовано роль права та суспільної моралі у контексті правового мультикультуралізму. Доведено, що на розвиток правового мультикультуралізму великий вплив мали ідейно-світоглядні принципи римського права в поєднанні з набутками античності: так, принцип космополітизму на перший план висуває інтереси і цінності людини, а не держави; право скомпонувало у собі справедливістю з моральними установками, які разом визначили людину як частину нової культури та самостійного індивіда з невід’ємними правами та здатністю до контролю й регуляції поведінки; індивідуалізм посприяв наділенню особи можливості до здійснення контролю власного становища у соціумі та відстоювання стратифікаційних позицій; мультикультурність продемонструвала можливість об’єднання процесів впливу та проникнення правових феноменів з однієї культури в іншу, при цьому зберігаючи їх унікальність.
Розглядаючи види правових культур, проаналізовано їх сучасне втілення та зазначено, що сьогодні можна виокремити чотири основних фактори їх
розвитку та подальшої практичної реалізації, зокрема: 1) визнання важливості постійного внутрішнього оновлення традицій правової думки; 2) заохочення
історичної пам’яті стосовно правових традицій та правових культур; 3) схвалення внутрішніх розбіжностей та розуміння важливості проникнення
правових культур; 4) актуалізація ціннісних орієнтирів правових культур.
У контексті правового мультикультуралізму з’ясовано, що проблема людини та її духовності є спричинені осмисленням екзистенційності впродовж
різних епох, тому для кращого втілення філософсько-правової теорії мультикультуралізму важливим є максимальне втілення людиноцентричних
світоглядних поглядів на основі самобутньої, стійкої правової нації.
Дисертація має науково-практичне значення для філософії права, проблем філософії та інших філософсько- і теоретико-правових наук.
