Дисертаційне дослідження присвячене провадженню у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів. Досліджено генезис примусового виконання рішення третейського суду. Описана правова природа вказаного виду провадження. Охарактеризовано процесуальний статус учасників справи про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду. Здійснено аналіз повноважень суду на стадіях відкриття провадження у справі та розгляду справи по суті.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним дослідженням цивільного судочинства у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів.
У роботі вперше сформульовано єдиний концептуальний підхід до розуміння провадження про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду як самостійного спрощеного виду непозовного цивільного судочинства в апеляційному суді загальної юрисдикції, в порядку якого розглядаються справи про встановлення підстав для видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
Спрощеність цивільної процесуальної форми в межах провадження про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду проявляється в особливому: суб’єкті звернення (сторона третейського розгляду, на користь якої таке рішення прийнято); формі звернення (заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду є єдиним видом заяви, якою ініціюється провадження, що не містить серед своїх реквізитів інформації щодо підстав звернення заявника до суду загальної юрисдикції); інстанційній юрисдикції (заява розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції), територіальній юрисдикції (заява розглядається судом за місцем третейського розгляду); скорочених строках розгляду (15 днів з моменту надходження заяви до суду); неможливості застосування низки процесуальних інститутів (зокрема, призначення експертизи, забезпечення позову чи доказів тощо).
Запропоновано власний дефінітивний апарат і визначено правовий статус учасників справи про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду, визначених у ч. 5 ст. 42 ЦПК України. Так, обов’язковими учасниками справи про надання дозволу на примусове виконання рішення третейського суду є заявник та боржник. Факультативним учасником такої справи може бути особа, яка не брала участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про її права та обов’язки.
Виходячи з принципу диспозитивності, аргументовано необхідність внесення змін до ст. 485 ЦПК України та закріплення у ній таких спеціальних прав заявника як: право на відмову від поданої ним заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; право подати клопотання про залишення без розгляду поданої ним заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
Зазначено, що спеціальною підставою для зупинення провадження у справі за заявою про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду є неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи щодо скасування рішення третейського суду, про примусове виконання його просить у своїй заяві заявник. Обґрунтовано неможливість застосування до розгляду заяви про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду загальних підстав для зупинення провадження у справі (ст. 251, 252 ЦПК України), крім підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
Запропоновано закріпити такі додаткові підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, внісши відповідні зміни до ч. 1 ст. 486 ЦПК України, а саме: 1) «сторона не була належним чином повідомлена про обрання (призначення) третейського(их) суді(в) чи про дату, час і місце третейського розгляду або з інших поважних причин не могла надати третейському суду свої пояснення»; 2) «рішення третейського суду виконане. Якщо рішення третейського суду виконане частково, то у видачі виконавчого листа може бути відмовлено лише в частині рішення, що вже виконана боржником».
Встановлено, що норми ст. 353, 487 ЦПК України передбачають можливість апеляційного оскарження ухвали про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Водночас, оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду нормативно не передбачено. Надана критична оцінка такому нормативному формулюванню, оскільки можливість апеляційного оскарження ухвали про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду є необхідною умовою забезпечення прав боржника в провадженні про надання дозволу на виконання рішення третейського суду.
