Гончаров С. В. Молекулярно–генетичні механізми порушення протеасомного протеолізу при артеріальній гіпертензії та підходи до її корекції

Дисертаційна робота присвячена дослідженню ролі протеасомного протеолізу при артеріальній гіпертензії. Дослідження проводилися у дітей та підлітків, що мають первинну гіпертензію та практично здорових дітей. Визначали поліморфізми генів, що кодують субодиниці протеасоми (LMP2 Arg60His, LMP7 Lys145Gln і PSMA6 C–8G). Отримані дані вказують на те, що розподіл алельних варіантів генів, що кодують субодиницю імунопротеасоми (LMP2) та протеасоми (PSMA6) суттєво відрізняється у контрольній групі та у дітей з артеріальною гіпертензією на відміну від поліморфізму гену LMP7. У подальшому дослідження виконувалося на спонтанно-гіпертензивних щурах (SHR) з корекцією за допомогою кверцетину (таблетована форма, 15 мг/кг маси тіла, щодня). Порівняння морфологічних, гістологічних, кардіогемодинамічних та морфометричних показників аорти та серця щурів SHR з Wistar дає зрозуміти, що хронічне підвищення тиску призводить до значних порушень. Таким чином у щурів лінії SHR спостерігалося зниження таких показників: ударного об’єму (у 3 рази), фракції викиду (у 2,14 рази), ударної роботи (на 70%), частоти серцевих скорочень (на 12%), мінімального тиску (у 1,5 рази) та кінцево-систолічного тиску (на 15%). Показники діастолічної функції серця були вищими у щурів лінії SHR: кінцево-діастолічний тиск у 6,5 разів, dp/dt mіn на 30 % та артеріальна жорсткість у 4,4 рази. Виявлено суттєві морфологічні зміни аорти у SHR: були більшими загальна ширина аорти (на 36%), ширина гладеньком’язових прошарків (на 19%) і ширина інтими (у 1,9 рази). Доведено ефективність експериментальної терапії артеріальної гіпертензії з застосуванням інгібітору протеасоми – кверцетину. За допомогою біофлавоноїду вдалося попередити збільшення наступних параметрів: ліпідоз у стінці аорти щурів SHR (у 2 рази), відсоток фібротичних змін у лівому шлуночку серця (у 2,9 рази). А також спостерігалося статистично вірогідне зменшення рівня експресії наступних генів у тканинах аорти SHR: PSMB2 (у 28 разів), PSMB8 (у 5,5 разів), PSMB9 (у 112 разів) та PSMЕ1 (у 7,8 разів). На противагу рівень мРНК гену PSMB1 був більшим у 7,8 разів.