Дисертацію присвячено дослідженню комплексоутворення Ru(III), Rh(III), Pd(II), Pt(II) та Ag(I) з N-алілзаміщеними карботіоамідами в розчині та
24
твердому стані, розробці методик синтезу моноядерних та полімерних сполук, вивченню молекулярної будови та фізико-хімічних і медико-біологічних властивостей ряду нових координаційних сполук. Синтезовано 82 нові комплексні сполуки. Будову 14 комплексів встановлено методом монокристального РСА. Проведено кореляцію молекулярної будови з даними ЕСП, ІЧ, ЯМР 1Н, MALDI-TOF мас-спектрометрії. Вперше отримано ряд хлорид-, бромід- та йодид-вмісних n,-хелатних комплексів Pd(ІІ) і Pt(ІІ). В кристалічному стані виділено комплекси в еквівалентному співвідношенні M:L 1:1 та бідентатно-хелатною координацією органічного ліганду атомами сульфуру карботіоамідного угрупування та (С=С) зв’язком алільного фрагменту. Вперше досліджено комплексоутворення іонів Ru3+,2+, Rh3+, Pd2+ i Ag+ з гетероциклвмісними N-алілтіоамідами. Виділено в індивідуальному стані ряд нових хелатних комплексів молекулярного, катіонного та аніонного характеру, а також координаційні полімерні сполуки Ag(I) з реалізацією в їх будові полімерних ланцюгів Ag–S–Ag. Встановлено, що розчинність отриманих сполук залежить від типу комплексу: сполуки іонного типу розчиняються в метанолі, частково (або повністю) в етанолі, а в малих концентраціях (10-3 – 10-5 моль/л) – у воді, в той час як сполуки молекулярного типу розчинні тільки в ДМСО та ДМФА. Полімерні комплекси Ag(І) є нерозчинними у ДМСО та ДМФА.
Вперше досліджено дію n,-хелатних комплексів Pd(ІІ) і Pt(ІІ) на клітини меристем Allium cepa, карциноми Льюіс та мікросфероїди молочної залози MCF-7. Показано їх ефективність як потенційних антипроліферативних, цитотоксичних та проапоптичних засобів на моделях in vitro та in vivo. Вперше досліджено взаємодію галогенідних n,-хелатних координаційних сполук Pd(ІІ), Pt(ІІ) на основі 1-аліл-3-(2-гідроксиетил)тіосечовини з молекулами ДНК плазміди pTZ19R. Методом молекулярного докінгу встановлено, що дані комплекси можуть взаємодіяти з ДНК додатково ще і за допомогою водневого зв’язку між ОН групою етаноламінного фрагменту та гуанидиновим фрагментом молекули ДНК. Загальний механізм дії комплексів можна характеризувати утворенням одно- і дволанцюгових розривів ДНК плазміди.
