Дисертація присвячена науковому аналізу правового статусу іноземців та осіб без громадянства в цивільному судочинстві України, аналізу особливостей розгляду і вирішення цивільних справ за їх участю в якості сторони, третіх осіб, інших учасників судового процесу та удосконаленню нормативно-правової бази щодо провадження у справах за участю вказаних суб’єктів.
Детально досліджено основні питання провадження у справах за участю іноземних осіб: реалізація іноземцями та особами без громадянства права на звернення до суду за захистом і на судовий захист, підсудність судам України справ з іноземним елементом, визначення правових режимів цивільного процесуального статусу іноземців, осіб без громадянства, цивільно-процесуальний статус іноземців, осіб без громадянства – учасників справи, представників, інших учасників судового процесу, особливості надання міжнародної правової допомоги.
З метою врахування позитивного іноземного досвіду, зроблено акцент на необхідності усунення прогалин у визначенні цивільного процесуального статусу іноземців та осіб без громадянства як учасників судового процесу, шляхом пропозиції внесення змін до законодавства України, яке регулює їх участь.
Аналіз наукових праць та законодавства України дав можливість визначити основні особливості участі іноземних осіб в цивільному процесі України. Так, встановлено, що цивільне судочинство за участю вказаних суб’єктів здійснюється на основі двох принципів: принципу поширення національного правового режиму та принципу застосування до питань права процесуального характеру права тієї держави, суд якої розглядає справу з іноземним елементом. Так, щодо визначення цивільної процесуальної право- і дієздатності іноземців та осіб без громадянства, застосуванню підлягатиме колізійна прив’язка «закон суду», при чому, встановлено, що матеріальна та процесуальна правосуб’єктність іноземних осіб не ототожнюється. Звернуто увагу на те, що цивільна процесуальна правосуб’єктність іноземців та осіб без громадянства, залежить від процесуального статусу, який вони займають у цивільному судочинстві України (сторони, третьої особи, інших учасників судового процесу).
Удосконалено зміст поняття «права на судовий захист» і «права на звернення до суду за захистом» іноземців та осіб без громадянства в цивільному процесі України, та встановлено можливість їх реалізації. Іноземні особи мають право на захист тих самих прав, свобод чи інтересів, тими самими засобами та в тому самому порядку, що і громадяни України, та не можуть претендувати на винятки з місцевого закону. Цивільне процесуальне законодавство України не містить обмежень чи умов, виконання яких необхідне іноземцями, особами без громадянства для звернення до суду.
Зроблений висновок про те, що однією із особливостей розгляду судами справ з «іноземним елементом» є наявність інституту судових доручень про надання правової допомоги. Наприклад судове доручення щодо збирання доказів на території іноземної держави, тощо, зумовлює потребу в збільшенні, встановленого законодавством, строку розгляду справи по суті.
При розгляді питання щодо здійснення представництва іноземців та осіб без громадянства в цивільному судочинстві України, з’ясовано можливість участі іноземного адвоката, порядок та умови набуття ним права на заняття адвокатською діяльністю в Україні. Зокрема, запропоновано складання кваліфікаційного іспиту стосовно знань вітчизняного права, − при намірі здійснення ним на території України всіх видів адвокатської діяльності. Досліджено можливість здійснення процесуального представництва іноземних осіб консулом, в результаті чого вирішено включити його органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ст. 56 ЦПК України).
При вивченні однієї із істотних новел цивільного процесуального законодавства, − запровадження нового учасника судового процесу, − експерта з питань права, значна увага у дисертації присвячена особливостям його правового статусу, підставам залучення іноземного фахівця як експерта з питань права в цивільне судочинство України. Так, з метою тлумачення норм іноземного права, необхідні спеціальні знання іноземного фахівця, як експерта в таких випадках, який володіє більш точними і повними знаннями про право, яке підлягає застосуванню. При цьому, запропоновано висновок експерта з питань права, що виступає процесуальною формою проголошення експертної думки, розглядати як доказ у процесі, встановивши чіткі вимоги до його змісту.
Обгрунтовані за результатами дослідження теоретичні висновки дозволили сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання участі іноземців та осіб без громадянства в цивільному процесі України, які узагальнено в самій роботі.
