Протасова Г. В. Українська проза 1920-х–1940-х років: реінтерпретація християнської аксіології

Дисертація є комплексним дослідженням представлення християнської аксіології в українській прозі 1920-х–1940-х років на матеріалі творів Бориса Антоненка-Давидовича, Івана Багряного, В. Домонтовича (Віктора Петрова), Михайла Івченка, Юрія Косача, Михайла Могилянського, Валер’яна Підмогильного та Миколи Хвильового. У дисертації означено поняття християнської аксіології як системи цінностей, притаманних християнській культурі. Упродовж першої половини ХХ століття за умов тоталітарних режимів в Україні та в країнах Європи християнська культура та пов’язані з нею цінності переживають кризу і водночас реактуалізуються, про що свідчать, зокрема, філософські та літературні твори того періоду. Проголошена Ніцше наприкінці XIX століття «смерть Бога» загострила потребу пошуку етичних орієнтирів, актуалізувала індивідуалізований релігійний пошук у філософії та літературі. У роботі проаналізовано, яким чином українська проза 1920-х–1930-х років прагнула відповісти на виклики перед людиною в історико-культурній ситуації атеїзму та матеріалізму. У другій половині 1940-х років, у повоєнний еміграційний період, українські письменники прагнули виробити засади такої естетики, яка б дозволяла, з одного боку, зберігати зв’язок із традицією, а з іншого – інтегруватися у європейський контекст. Якщо у 1920-х письменникам ішлося про розрив людини з її культурним ґрунтом, частиною якого було християнство, та наслідки цього розриву, то у 1940-х роках у прозі та есеїстиці постало питання про повернення до ціннісної норми як у духовному житті індивіда, так і в суспільстві.