Яцишин Я. Б. Концепція «соборності» в українській правовій думці ХІХ – ХХ ст.

На підставі аналізу теоретичної і джерельної бази прослідковано динаміку трансформації змісту концепції соборності в українській правовій думці від богословсько-філософського до правового розуміння та особливостей її реалізації в правових концепціях ХІХ–ХХ ст. Запропоновано авторську дефініцію поняття соборності як аксіологічної категорії української правової думки, яка обумовлювала історико-правову традицію національного державотворення через досягнення політичної єдності етнічних українських земель у випадку відсутності національної держави та збереження її цілісності в умовах суверенітету. Динаміка змісту концепції соборності прослідковується в тому, що якщо члени «Руської трійці» у виданому ними альманаху «Русалка Дністрова» вперше публічно задекларували ідею етнічної єдності українських земель, то членами Кирило-Мефодіївського товариства запропоновано теоретичні підходи до розуміння базових понять соборності, а саме етнічної, національної і політичної єдності населення. В середині – другій половині ХІХ ст. в ідейних програмах українофільських течій Галичини і Наддніпрянщини відбувалося формування концепції соборності як засобу недопущення включення українців до «панруського» простору. Було сформовано нову парадигму національно-політичного руху, в основі якої було гасло приналежності галицьких українців до загального масиву українства, що й становило національну ідею, утверджувало концепт соборності. Процес політизації національного руху й правові ідеї Ю. Бачинського та М. Міхновського остаточно утвердили правовий зміст концепції соборності, як способу досягнення єдності етнічних українських земель і проголошення суверенної держави. Через укладання 22 січня 1919 р. «Акта Злуки» УНР та ЗУНР було доведено важливість та дієздатність соборницьких ідей. Встановлено, що в середині ХХ ст. розвиток концепції соборності здійснювалася в середовищі консервативної, націоналістичної та національно-демократичної течій правової думки, а проголошення незалежності «Карпатської України» (15 березня 1939 р.) та прийняття «Акта відновлення Української Держави» (30 червня 1941 р.) було черговими прикладами її практичної реалізації. В умовах незалежності, соборність має слугувати засобом консолідації суспільства, сприяти формуванню політичної нації, збереження територіальної цілісності держави.