Онуфріїв Р. М. Націократична концепція держави в українській державно-правовій думці.

На підставі аналізу теоретичної і джерельної бази розкрито умови становлення націократичної концепції держави, яка сформувалася в українській державно-правовій думці та була безпосереднім наслідком національно-визвольних змагань, боротьби за утвердження соборної держави в межах етнічного розселення українців. Поняття “націократія” пропонується трактувати як модель державного устрою за умови домінування титульної нації й влади всіх суспільно-корисних верств. Встановлено, що в українській та іноземній державно-правовій думці існують різні підходи до розуміння понять “народ”, “нація”. Якщо серед українських вчених усталеною є послідовність понять “етнос” – “народ” – “нація”, яка передбачає еволюцію колективного усвідомлення власної приналежності й веде до ототожнення понять “етнос” і “нація”, то в іноземній – традиційним є асоціювання понять “етнос” і “народ”, а “нація” використовується саме для позначення населення країни. Тобто має місце етнічній і політичний підхід до розуміння національної держави. Доведено, що це є результатом історично детермінованих суспільно-політичних умов, адже в момент формування національних держав у Європі, українці в ХІХ – на початку ХХ ст. боролися за державність опираючись винятково на природнє право та історико-правову пам’ять етнічної групи українців на власну державу. Протистояння тоталітарним режимам у 1920–1940-х рр. також сприяло утвердженню саме етнічного розуміння нації. На підставі аналізу праць Д. Донцова, Ю. Липи, М. Сціборського, С. Ленкавського, Ю. Вассияна, В. Мартинця, С. Бандери, Я. Стецька доведено, що в українській державно-правовій думці сформовано цілісну концепцію націократичної держави в основі якої є “ідея”, що саме держава – є самоціллю розвитку нації. В умовах сьогодення розвиток націократії можливий через підвищення рівня правової культури та освіченості населення, формування нової парадигми національної ідеї, утвердження національного протекціонізму, а не націоналізму.