На підставі аналізу теоретичної і джерельної бази розкрито специфіку появи консерватизму, як правового вчення та правової ідеології, виокремлено три типи консервативної державно-правової думки українців ХІХ–ХХ ст., в рамках яких відбувалося визначення змісту національної держави, а саме – традиційний, клерикальний, національно-монархічний. Доведено, що консерватизм, як напрям правової ідеології та державно-правової думки є традиційним для українців, сформувався під впливом європейських державно-правових ідей але розвивався паралельно до них, орієнтуючись винятково на традиційну укладність політичного життя, форм держави, набір цінностей. Встановлено, що ідейні засади українського консерватизму сформовані І. Вишенським, П. Могилою, П. Юркевичем й в ХІХ ст. вони реалізувалися в традиційному і консервативному напрямках. Встановлено, що кожному з виокремлених нами напрямків українського консерватизму властиві спільні та відмінні ідеї. Спільною є ідеалізація ролі християнської етики й моралі, потреба національної еліти, а також єдиної національної ідеї, яка обов’язково передбачала відновлення суверенітету. Відмінними рисами було бачення форми державного устрою і правового режиму. Для представників традиційного і національно-демократичного напрямку домінуючою була концепція монархічної влади і авторитарного режиму, а для клерикального напрямку – або монархізм або республіка, але в будь-якому випадку не авторитарна модель. Встановлено, що саме традиціоналістський тип консерватизму був умовою появи ідеї соборності, як засобу єдності етнічних українських земель, а отже відновлення суверенітету. Локальний характер клерикального консерватизму став причиною утвердження концепту виняткової ролі християнської етики і моралі. Натомість, так званий національно-монархічний консерватизм, який був започаткований В. Липинським і розвинутий С. Томашівським передбачав ідеалізацію традиційної для українців монархічної форми правління у вигляді спадкового гетьманату, дотримання моральних та етичних цінностей, універсальної національної ідеї, політично свідомої еліти. Визначено причини, чому запропоновані В. Липинським ідеї національного монархізму не отримали підтримки в умовах існування Української держави П. Скоропадського 1918 р. Як пропозиція до втілення консервативних цінностей в умовах сьогодення пропонується послуговуватися ідеєю “деколонізації”, яка дозволяє забезпечити розрив між радянським державно-правовим минулим і сьогоденням, “духовності”, що передбачає набір морально-етичних норм і принципів, а також “розумінням держави як цінності” – запозичення ідей націоналізму, який апелює до існування спільної культури, духовності та традиції державотворення.
