Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2024.
Розділі 1 „Загально-правова характеристика податкового правопорушення як підстави фінансово-правової відповідальності” встановлено, що поняття правопорушення є основним елементом кожного з видів відповідальності. Проте, на сьогодні, не існує законодавчого закріплення поняття „фінансове правопорушення”, хоча раніше воно містилось у ряді підзаконних нормативно-правих актів, які, на сьогодні, вже втратили чинність.
Констатовано, що у п.22, ч.1, ст.92 Конституції України серед видів відповідальності до яких може бути притягнута винна особа не міститься фінансової. Запропоновано розглянути питання щодо внесення змін шляхом доповнення п.22, ч.1, ст.92 фразою „фінансової відповідальності”.
Виявлено, що у бюджетних правопорушеннях існує проблема визначення вини особи. Адже у ч.1, ст. 116 БК України нічого не вказано з приводу вини, тобто виникає сумнів з приводу дії принцйипу призумпції невинуватості. Запропоновано внести зміни до ч.1, ст. 116 БК України.
Досліджено зміст поняття „правомірна поведінка” та виявлено ознаки правомірної поведінки платника податків.
Встановлено, що у податковому праві превелюють зобов'язуючі, забороняючі та уповноважуючі норми права. Дослідження показало, що велика кількість забороняючих норм стосується посадових осіб контролюючих органів. Зроблено висновок, що податкові норми, зазвичай – є зобов’язуючими, оскільки втсновлюють конкретні вимоги щодо поведінки особи.
Проаналізував види правопорушень, їх суб’єктний склад надано класифікацію: за суб’єктами вчинення; за об’єктом посягання правопорушення; за періодичністю вчинення; за суб’єктивною стороною.
У Розділі 2 „Склад та елементи податкового правопорушення” констатовано, що підставою притягнення особи до юридичної відповідальності будь-якого виду, зокрема і фінансової, є наявність складу правопорушення. Склад правопорушення представляє собою сукупність ознак (об’єктивних та суб’єктивних), які закріплено відповідним правовим актом.
Встановлено, що об’єктивна сторона багатьох податкових правопорушень може бути реалізована як шляхом вчинення активних дії, так і шляхом бездіяльності. Говорячи про причинний зв’язок як ознаку об’єктивної сторони податкового правопорушення, необхідно пам’ятати, що протиправна поведінка особи може бути визнана причиною шкідливого наслідку (результату причини), тільки у випадку, якщо діяння, за часом, передувало настанню такого наслідку.
Встановлено, що фінансова відповідальність не відповідає принципу індивідуалізації, тому як наявність вини особи при вчиненні податкового правопорушення не є обов’язковою умовою фінансової відповідальності, а лише у випадках, прямо передбачених ПК України, крім того, законодавець не виділяє як ознаку суб’єктивної сторони правопорушення – вчинення діяння за необережністю, і не враховує таку ознаку для кваліфікації ступеню тяжкості правопорушення); не враховує мету та мотиви вчинення правопорушення, особу правопорушника (його спосіб життя, фізичний та психологічний стан). Виявлено, що велика кількість податкових правопорушень вчиняється за необережністю, коли платник податків з причини дуже великої плинності законодавства не обізнаний із внесеними змінами до ПК України, або ж не розуміє шкідливих наслідків, які можуть мати місце як результат такого правопорушення.
У Розділі 3 “Загальна характеристика податкових правопорушень як підстави фінансово-правової відповідальності” зазначено, що до складу правопорушень у сфері організації обліку платників податків віднесено визначені у ст. 117 Податкового кодексу України за „Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) у контролюючих органах”. Об’єктивна сторона полягає у вчиненні бездіяльності платником податку у вигляді неподання у строки визначенні ПК України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі; неповідомленні та відсутності реєстрації змін місцезнаходження чи інших змін облікових даних, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності. Зроблено висновок, що обов’язок повідомляти, перш за все, стосується податку на майно.
