Сапожников І. В. Пізній палеоліт степів південного заходу України: хронологія, періодизація і господарство

На основі проведеного комплексного аналізу існуючої для степів південного заходу України джерельної бази, значна частина якої була здобута автором, розкриті і вирішені ключові проблеми пізнього палеоліту регіону та усього півдня Східної Європи. У роботі запропонована авторська концепція, складовими частинами якої є: Положення про степову природно-господарську область часів пізнього палеоліту, яке було висунуте П.П.Єфименком (1960) і П.Й.Борисковським (1964). Автор розвив ідею щодо сезонного характеру способу життя і господарства населення, розробивши функціонально-сезонну типологію пам'яток. Вони розподілені на весняно-літні, літньо-осінні і осінньо-зимові. Мешканці перших проводили зазвичай колективні загони бізонів, других - полювання на диких коней і бізонів, а третіх - полювання на диких коней, яке доповнювалось здобиччю хутряних тварин та північних оленів (у північній підзоні степів). На підставі цього та даних етнографії розроблена модель річного господарського циклу. Крім того, визначені три етапи розвитку степової природно-господарської області: ранній (близько 30-22 тис. років тому) - полювання на коней, бізонів та інших тварин; середній (22-13 тис. років тому) - полювання переважно на бізонів; заключний (13-10 тис. років тому) - переважно на коней. Зроблено висновок про неправомірність розподілення степових поселень на базові стоянки та мисливські табори, оскільки всі вони (крім стоянок-майстерень) складались з окремих сезонних сімейних жител (господарсько-побутових комплексів), причому принаймні на низці пам'яток культурні шари сформувалися внаслідок неодноразового нашарування залишків таких об'єктів. Автор дійшов висновку, що для часів пізнього палеоліту в зоні степів не відмічені беззаперечні археологічні свідчення наявності кризи мисливського господарства. Хронологічна колонка пам'яток. Згідно розробленої схеми, найраніші пам'ятки регіону відносяться до ранньої пори пізнього палеоліту, а стоянки, які можна надійно датувати раніше 32 тис. років тому, невідомі. Переважна частина пам'яток відноситься до середнього і заключного періодів цієї епохи, причому первісна людність була присутня в степах як під час відносних потеплінь, так і найбільш суттєвих похолодань. Не виключено, що протягом льодовикового максимуму (19-18 тис. років тому) щільність населення регіону не зменшилась, а навпаки збільшилась. Картина культурної послідовності, що базується переважно на понятті технокомплексів та їх фацій. З'ясувалося, що приблизно з 32-30 до 22 тис. років тому в регіоні мешкали носії трьох технокомплексів - оріньякоїдного (до 28 тис. років тому), селетоїдного (до 26-25 тис. років тому), і граветоїдного (раннього гравету від 28 до 22 тис. років тому). З 22 до 20 тис. років тому відомі тільки епіоріньякські кам'яні індустрії, з 20 до 18 - граветоїдного епіоріньяку і оріньякоїдного епігравету (по суті - раннього епігравету), а з 18 до 10 років тому - епігравету, на грунті яких на початку голоцену формуються мезолітичні технокомплекси. Власне епігравет регіону має дві фази розвитку: з 19 до 13 років тому - ранній,а з 13 до 10 тис. років тому - фінальний. Отже, як мінімум з 22 до 10 тис. років тому на території півдня Східної Європи простежено існування єдиного масиву спорідненого населення. Не виключено, що ця спільність була генетично пов'язана з носіями індустрій раннього гравета (близько 28-22 тис. років тому). Культурно-історична періодизація. На підставі охарактеризованих положень і висновків розглянуті проблеми створення загальної періодизації пізнього палеоліту як історичної епохи в межах півдня Східної Європи. Визначені наступні історико-культурні періоди пізнього палеоліту регіону: ранній - приблизно від 32 до 22 тис. років тому, середній (розвинутий) - 22-13 тис. років тому; заключний (фінальний палеоліт) - 13-10 тис. років тому.