Ткаченко О. Г. Розвиток жанру елегії в українській літературі XVI-XIX століть

Дисертація - перше системне дослідження жанру елегії в українській літературі XVI-XIX століть як репрезентативного етапу становлення й утвердження дискурсивної практики цього жанру. У ній вперше розглядаються в історико-типологічному аспекті жанрова генеза елегії, її функціонування в давній поезії. Проаналізовано кращі зразки елегійної лірики давньоукраїнських поетів, осібно Г.Сковороди, та поетів XIX століття - Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Петренка, В.Забіли, Т.Шевченка, О.Кониського, Л.Глібова, С.Руданського, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, Я.Щоголева, М.Старицького, В.Самійленка, П.Грабовського, І.Франка, Лесі Українки та інших, у творчості яких елегія оформилася в оригінальній самобутній ліричний жанр. При цьому простежуються її еволюція, особливості художнього світу, образна система, поетика. У дослідженні розвиток елегійної поезії в літературному процесі України XVI-XIX ст. розглядається в таких аспектах: елегія як теоретична пробема; елегія як історико-літературне явище; жанрові модифікаціїелегії у творчості найяскравіших її репрезентантів. Визначальними стали такі складники елегії, як самодостатність художньо-ліричної системи, змістовно-емоційна тональність, форма ліричного наративу, особливості вираження авторського світовідчуття та характер образності. У роботі висвітлена модифікація жанру на різних етапах літературного процесу в контексті розвитку естетичної свідомості, розкриті його національній особливості, обумовлені поетичними традиціями і менталітетом українського народу, визначені типологічні риси жанру - стійкого естетичного феномена, який упродовж багатовікової історії зберігає змістовно-поетичні константи.