Левченко Н. М. Біблійна герменевтика в давній українській літературі.

Вперше у вітчизняній медієвістиці здійснена спроба комплексного вивчення місця й ролі біблійної герменевтики у творах давньої української літератури Х – ХVІІІ століть. У чотирьох розділах розглянуто наступні питання: проаналізовано біблійну герменевтику як об’єкт історико-літературних студій, простежено шлях становлення і розвитку біблійної герменевтики як науки, встановлено рівень вивчення біблійної герменевтики в українському літературознавстві, простежено шляхи запозичення та етапи розвитку біблійної герменевтики в українській перекладній та оригінальній літературі старокиївської доби. Біблійну герменевтику в полемічній та бароковій літературі представлено як синтез східної та західної герменевтичних шкіл з урахуванням засад античної та юдейської риторики, проаналізовано рецепцію західної чотирисенсової біблійної герменевтики українською полемічною літературою на прикладі творчості представників контроверсійних конфесій Мелетія Смотрицького та Іова Заліза з боку православ’я та Петра Скарги та Іпатія Потій з боку католицтва. Було проаналізовано ієрофанію біблійного образу каменю в українській бароковій літературі за принципом герменевтичного кола, вивчено способи застосування чотирисенсової методи біблійної герменевтики у творах Стефана Яворського, Дмитра Туптала, Івана Максимовича, Василя Суразького та рівня впливу на неї ісихазму. Було розглянуто твори Феофана Прокоповича як приклад буквальної екзегези і його ухилення від традиційної в українській бароковій літературі чотирисенсової біблійної герменевтики під впливом протестантизму. Як альтернатива буквалізму Феофана Прокоповича в дослідженні вивчається алегорична екзегеза Григорія Сковороди.