У дисертації досліджено літературну есеїстику Д. Донцова крізь призму іманентних для його мислення націософських та герменевтичних ідей. На матеріалі літературно-критичних, філософських, політичних та публіцистичних есе мислителя всіх періодів творчості вперше комплексно проаналізовано літературознавчу спадщину як певну націософську смислову цілісність, як національно-екзистенціальний феномен в історії українського літературознавства ХХ ст.
У роботі визначено й проінтерпретовано найважливіші герменевтично-методологічні ідеї Д. Донцова (націоцентризм, ідеалізм, волюнтаризм, героїзм); досліджено націософську специфіку донцовського розуміння творчості І. Котляревського, М. Гоголя, Т. Шевченка, Олени Пчілки, І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Черемшини, М. Хвильового, О. Теліги, а також інших представників давнього письменства, класичної літератури, народників, модерністів, вісниківців, радянських письменників; витлумачено художньо-аксіологічну парадигму мислителя та окреслення ним історико-літературних понять.
Д. Донцов насамперед політичний філософ, і тому націоналістична герменевтика стає для нього основним способом пізнання культурних, у тому числі літературних феноменів та закономірностей, що прямо впливають на політичне буття нації. Націоналістична інтерпретація у суті своїй націософська, але водночас й літературознавча з типовим для такого виду досвідів переважанням когерентно-смислового рівня пізнання й оцінки над формально-естетичним. Націоналістичні – шевченківські – естетика й герменевтика Д. Донцова в онтологічному вимірі, на підсвідомому та свідомому рівнях, інтегровані в український національний духовний простір, спрямовані на освоєння, вивчення, інтерпретацію художніх текстів у національно-екзистенційних категоріях. Метадискурсивний досвід Д. Донцова базується на сутнісних принципах: націоцентризмі, ідеалізмі, волюнтаризмі, героїзмі.
Вісниківський неоромантизм розглядається як національно-модерністична літературна течія, міцно закорінена у лицарській, водночас героїчній та містичній, художній традиції давньої літератури, у творчості Т. Шевченка та Лесі Українки. Основними рисами неоромантизму стали: націоцентризм, суб’єктивність, волюнтаризм, героїчність, активізм, динамізм, релігійність, ідеалізм, окциденталізм, ірраціоналізм, войовничість, свободолюбство, фанатизм, шляхетність (довершеність) стилю тощо.
Доведено, що творча діяльність Д. Донцова в онтологічно-екзистенціальному плані глибоко закорінена в буття нації, заснована на націоналізмові як формі культури, має виразний націотворчий характер, спрямована на утвердження національної ідентичності на основі української ідеї та в умовах колонізаторського тиску знаходить своє інтерпретаційне вираження у тлумаченні художніх текстів як духовно-світоглядної системи цінностей того чи іншого письменника.
