У дисертації вперше у межах вітчизняної юридичної науки здійснено загальнотеоретичну характеристику індивідуального правового регулювання, розкрито його ознаки й види, визначено його роль у забезпеченні засад децентралізації й посиленні саморегулювання на сучасному етапі розвитку України, що і визначає наукову новизну дослідження.
Звертається увага на сучасні концепції правового регулювання, які підкреслюють роль недержавних інституцій, у тому числі комерційних підприємств і неурядових організацій, які діють як джерело соціального впливу, використовуючи при цьому різні засоби правового впливу – нормативні й індивідуальні.
Встановлено, що індивідуальне правове регулювання виступає самостійним видом правового регулювання, провадячи правовий вплив на суспільні відносини, пов’язаний зі встановленням, зміною і припиненням юридичних прав і обов’язків їх учасників в індивідуальному порядку та спрямований на врегулювання конкретних ситуацій, які вимагають юридичного вирішення, і здійснюваний у виді односторонніх правомірних юридично значущих дій, укладення договорів і угод, або шляхом владної правозастосовної діяльності, результатом чого виступають індивідуальні правові акти.
Виділено ключові та факультативні ознаки, які характеризують індивідуальне правове регулювання. Ключовими ознаками є: індивідуальне правове регулювання може в окремих випадках здійснюватись в умовах повної відсутності нормативного регулювання; індивідуальне правове регулювання має одноразовий, персоніфікований характер та спрямоване на вирішення певної ситуації або стосується відповідного суб’єкта; воно спирається на систему індивідуальних засобів регулятивного впливу, що утворюють його механізм; широке коле суб’єктів, які здійснюють індивідуальне регулювання. До факультативних ознак індивідуального правового регулювання відноситься: у певних випадках у межах індивідуального правового регулювання суб’єкти можуть діяти за власним розсудом; індивідуальне регулювання може виконувати праводоповнюючу функцію (подолання прогалин в праві шляхом аналогії закону або права, застосування норм у субсидіарному порядку); іноді індивідуальне правове регулювання здійснюється за встановленою процедурою.
Здійснено поділ індивідуального правового регулювання на такі види: автономне (здійснюється шляхом вчинення правомірних дій незалежно від волевиявлення інших осіб), координаційне або договірне (учасники суспільних відносин самі визначають варіанти поведінки шляхом укладення договорів) і субординаційне (правозастосовне) індивідуальне правове регулювання.
Враховуючи критерій характеру припису, що містить правовий акт, (загальний чи індивідуальний) встановлено, що правові акти можуть бути класифіковані на нормативні та індивідуальні. Визначено, що індивідуальні акти є актами застосування норм права до конкретних фактів, випадків, подій, засобом реалізації нормативних актів, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин і адресовані персонально визначених суб'єктів конкретних правовідносин.
Встановлено, що юридична техніка індивідуальних актів має самостійне значення, а притаманні їй особливі характеристики відрізняють її від юридичної техніки нормативно-правових актів.
Окрему увагу зосереджено на важливому в аспекті індивідуального правового регулювання питанні – правозастосовному розсуді.
