У дисертації представлені результати історико-педагогічних досліджень теорії і практики морської освіти півдня України, обґрунтовано теоретико-методологічні засади. Обґрунтовано зміст, форми, методи та провідні тенденції її розвитку протягом 30-х років ХІХ - початку ХХІ століть.
Об’єкт дослідження – ґенеза морської освіти в Україні.
Предмет дослідження – теоретичні засади і практика розвитку морської освіти на півдні України (30-ті роки ХІХ – початок ХХІ століття).
Мета дослідження – на основі комплексного ретроспективного аналізу обґрунтувати теоретико-методологічні засади розвитку морської освіти на півдні України в період 30-х років ХІХ – початку ХХІ століть і визначити основні напрями екстраполяції конструктивного досвіду й прогресивних ідей у сучасну практику в процесі реформування освіти.
На основі комплексного ретроспективного аналізу обґрунтовано теоретичні засади розвитку морської освіти на півдні України в період 30-х років ХІХ – початку ХХІ століть; визначено методологічні підходи (системний, структурно-функціональний, історико-хронологічний, конкретно-історичний, синергетичний, просторово-середовищний) з урахуванням закономірностей (випереджувальний характер розвитку науки щодо практики; обумовленість розвитку системи освіти внутрішніми та зовнішніми чинниками; рух дослідження від наративу до критичного аналізу; залежність розвитку науки від накопичення емпіричних фактів до формування теорії), принципи (об’єктивності, науковості, історизму, детермінізму, багатофакторності) і методи (теоретичні та емпіричні), які розглядалися як прийоми й процедури пізнання та вивчення складних історико-педагогічних явищ і процесів становлення й розвитку морської освіти.
Розкрито наскрізні змістові лінії розвитку морської освіти: поєднання європейських та українських традицій, залежність організації морської освіти від суспільно-економічних потреб і умов південного регіону та країни в цілому, а її змісту – від рівня науково-технічного розвитку, ідеолого-педагогічної доктрини та державної підтримки. Виокремлено структурні компоненти морської освіти, що впливали на розвиток морської освіти в досліджуваний період.
Визначено рушійні сили і чинники морської освіти, які ґрунтуються на системно-хронологічному підході до розгляду сутності історико-педагогічних подій у дискурсі ґенези морських навчальних закладів;
Обґрунтовано авторську періодизацію і схарактеризовано основні тенденції становлення й розвитку морської освіти на півдні України в 30-ті роки ХІХ – на початку ХХІ століть з урахуванням суспільно-політичних, економіко-правових та педагогічних детермінант, встановлено специфіку кожного періоду, наступність і взаємозалежність між ними: 1) стихійно-установчий (1830-ті – друга половина 1850-х рр.), 2) перший реформаторський (друга половина 1850-х – початок 1870-х рр.), 3) другий реформаторський (початок 1870-х – початок 1900-х рр.), 4) законодавчий (початок 1900-х – 1920 рр. з паузою 1917-1920 рр.), 5) пошуково-уніфікаційний (1920-1991 рр. з трьома субперіодами: довоєнного розвитку (1920-1941 рр.), післявоєнного відновлення (1944-1959 рр.), галузево-професійного гігантизму (1959-1991 рр. та паузу 1941-1944 рр.)), 6) наслідувально-оновлювальний (1991-2013 рр. з паузою 1991-1995 рр.);
Охарактеризовано змістове наповнення дефініції «морська освіта» у вузькому і в широкому значенні, що пов’язані в ієрархічну систему прямими й зворотними зв’язками.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що вдосконалено і доповнено навчальні програми з професійної підготовки майбутніх фахівців морської галузі в морських закладах освіти України, зокрема з історії мореплавства, географії судноплавства, а також в організації виховних заходів; подальшого розвитку набули наукові положення щодо творчого використання конструктивного історико-педагогічного досвіду в умовах сучасного реформування національної системи професійної освіти України.
